У вшанування пам'яті артилериста та офіцера Ярослава Фалюша.

Він зазнав поранень двічі, але завжди повертався до лав.

Син і брат українських воїнів, Ярослав Фалюш загинув на Донеччині внаслідок атаки російської авіації 30 січня 2025 року.

Про трагічну смерть офіцера повідомив голова громадської організації "Координаційний центр об'єднань ветеранів АТО" Володимир Поляков. У 2013 році полковник Поляков обіймав посаду начальника Кременчуцького військового ліцею, коли цей заклад закінчував Ярослав.

"Десять років тому я і в страшному сні не зміг би уявити собі те, що ми будемо зустрічатися з нашими випускниками на похованнях. Я тоді свято вірив, що ми виховували і вирощували найкращих майбутніх офіцерів, еліту української армії. Але не міг навіть допустити думки, що буде війна і наші діти будуть гинути на ній. І ось сьогодні, хто зміг, випуск Кременчуцького військового ліцею 2013 року разом з наставниками на похованні одногрупника, воїна 79-ї ОДШБр Ярослава Фалюша.

"Ярославе, бажаємо тобі світлої стежки на небесах... Ми в свою чергу зробимо все можливе, щоб пам'ять про тебе залишалася живою", - зазначив Володимир Юрійович у своєму пості на Facebook.

Володимир Поляков дотримується своїх обіцянок. У заснованому ним Музеї військової історії Кременчука вже готова експозиція, в якій під зображенням героя розміщені його особисті речі, зокрема наплічник, розірваний ворожою КАБом.

- Він був не по роках дорослим, надійним хлопцем, - розповів полковник Укрінформу. - З ним спілкувались як з дорослою людиною. Був, як то кажуть, золотою серединою. Не відмінником, але допитливо до всього доходив, і тому навчався добре. Що ще? Якось однокласниця спитала його за дівчину, за дружину, і він відповів, що в нього до такого питання серйозний підхід, і якщо в нього буде дружина, то це - назавжди. Так він казав, коли ще був ліцеїстом. Згодом одружився, доньці вісім років...

- Ярослав народився в Кременчуці, - розповів брат Ігор. - У дитинстві був веселою, доброю дитиною. Мама колись розповідала, що він боявся наступити на мурашку біля мурашника. Навчався в Кременчуцькій ЗОШ 26 (зараз гімназія). Завжди мав гарні оцінки та авторитет серед однокласників. З дитинства займався різними видами спорту: дзюдо, самбо, ку-до. Досяг рівня кандидата в майстри спорту з бойового самбо. Після закінчення 9-го класу вступив до кременчуцького військового ліцею. Батько в нас кадровий військовий, тому самостійно обрав майбутню професію. У ліцеї займав посаду командира взводу, якщо не помиляюсь. Багаторазово брав участь у командних військових змаганнях, де разом із однокурсниками показували дуже гарні результати.

Після завершення навчання в ліцеї Ярослав вступив до Луганського державного університету внутрішніх справ. У 2014 році разом із однокурсниками він обороняв університет від атак сепаратистів. Коли ворог захопив будівлю вишу, Ярослав вирішив виїхати на територію, що контролюється Україною, адже багато командирів зрадили присязі та закликали залишатися в Луганську. Він виїжджав через блокпости, попередньо стерши всі дані зі свого телефону.

Ярослав вирішив продовжити свою освіту в Харківському національному університеті внутрішніх справ. Після завершення навчання він узяв шлюб, і в їхній родині з’явилася донечка. Після цього він став слідчим у поліції Лубенського району.

На початку повномасштабної агресії мій батько та я приєдналися до збройних сил України, - розповідає Ігор. - Ярослав з самого початку хотів служити разом зі мною. Я намагався його відмовити, але в серпні він самостійно вирішив піти з поліції та вступити до ЗСУ. Його зарахували до артилерійського підрозділу 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, де він розпочав свою службу як солдат у взводі забезпечення. Взяв участь у бойових зіткненнях як піхотинець і згодом став командиром відділення забезпечення. У жовтні 2024 року він успішно закінчив офіцерські курси і отримав посаду старшого офіцера командира артилерійського взводу, яку фактично виконував і до навчання через нестачу особового складу.

Двічі зазнавав поранень, проте завжди повертався на передову. Був удостоєний нагород за відвагу та захист Марʼїнки.

"30 січня 2025 року він трагічно загинув внаслідок дій ворожої авіації. Брат героя зазначив, що він залишався вірним Україні та її народу до останнього моменту."

Для кращого розуміння мотивації та вчинків Ярослава важливо ознайомитися з історією родини Фалюшів. Батько Ярослава, Анатолій Анатолійович, з'явився на світ у Росії, де й проходив службу в радянській армії. Коли Союз почав розпадатися, він вирішив звільнитися і переїхати до України. Після початку "гібридної" війни в 2014 році Анатолій приєднався до Збройних Сил України. У 2017 році, через проблеми зі здоров'ям, його перевели до одного з районних територіальних центрів комплектування, проте з початком повномасштабного вторгнення він знову повернувся до активної служби. Анатолій отримав кілька нагород, зокрема медалі за мужність та за участь в обороні Дебальцевого.

Ігор також добровільно приєднався до захисту своєї країни на початку повномасштабної агресії. Я зустрів його в Києві; після відступу ворожих сил із північних регіонів він був переведений на Запорізький фронт, а згодом - на Донеччину. У серпні 2022 року він отримав серйозне поранення, через яке його звільнили з лав Збройних Сил України.

- Це неймовірний біль - хоронити своїх дітей... Сьогодні ми провели в останню путь Ярослава Фалюша - випускника Кременчуцького військового ліцею, воїна 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, вірного сина України. Він мав жити, кохати, виховувати доньку... Але назавжди вписав своє ім'я в історію держави, в історію праведної боротьби за нашу Волю і Незалежність... А ми обіцяємо берегти цю пам'ять, Ярік, і нести її з честю! Схилимо голови у скорботі... Вічна слава Герою!

Це повідомлення створила Олена Миколаєнко, колега Володимира Полякова, яка спільно з ним виконувала обов'язки заступниці начальника з виховної роботи в ліцеї. Вона супроводжувала Ярослава на його шляху у велике життя, проводжаючи його за межі стін навчального закладу.

Випускники та викладачі Кременчуцького військового ліцею зібралися разом на кладовищі, щоб вшанувати пам'ять Героя, якого поховали.

У Ярослава є дружина, дочка на ім'я Олександра, а також батьки та брат Ігор.