Пагутяк: Вибір людей через Майдан та війну | Еспресо

Наче це було лише вчора, коли я залишила барикаду, яку розібрали для вивезення сміття, але насправді це сталося, щоб забрати хлопців-строковиків до Києва.

Я повертаюся сама, йду пішки півдороги в холодній пронизливій темряві, адже маршрутки переповнені. Мені не лише страшно, а й неймовірно важко на душі. Цілодобово снайпери обстрілювали Майдан в прямому ефірі. Якщо вони здобудуть перемогу, нас чекають жорстокі репресії та розправи. Стараюся сприймати це як можливий сценарій. Сховатися не має сенсу — вони все одно знайдуть.

Дванадцять років болю і гніву. Сито Майдану і війни просіює людей. Є ті, кого ти відкинула на самому початку, коли вони раптом почали вітати з перемогою. Я їх спитала: "А де ви були два місяці? Чому не запитали, не подзвонили? Ви хоч уявляєте, що замість перемоги зараз ми оплакуємо вбитих?". У відповідь ліберали з-за кордону накинулись на мене з брудною лайкою, бо я, бачте, їх образила. Все, з ними покінчено назавжди.

Далі пішла своя мерзота з ниттям: "Ми вас туди не посилали", "Доскакались на Майдані".

Після цього, ті, хто відчув розчарування від Помаранчевої революції, проігнорували Революцію гідності, а також війну, вважаючи її "війною олігархів", а не своєю справою.

Тепер залишили нас ті, хто втомився. Не від боїв, а від самої війни.

Дезертири та ухилянти. Вони прагнуть зручностей у боях і звертаються до жінок, яких вважають придатними для ролі бабусь: "Іди, борись сама!".

Ті, хто не повернувся до своїх родин у перші ж години під час бомбардувань, і їхні сім'ї вивозили волонтери і витягували з-під завалів.

Сито, сито... Як за часів УПА, в одній сім’ї зійшлися Каїн і Авель, зрадник і герой. Обидва — від однієї матері.

Напевно, їм нічого не загрожує. Справедливість не переможе. Вони вже понесли покарання самі, через своє власне безчестя.

Я дивлюсь на них, як на порожнє місце, хай вони про це навіть не здогадуються. Мінімум контактів, бо від усіх не закриєшся. А ці крокодилячі сльози... Тупість і егоїзм керує цими маріонетками. Коли уриваються чи заплутуються мотузочки, вони падають у болото чи просто зависають.

Лише людина здатна переживати біль та гнів.

...Вже вдома я дізналась, що після того, як намагалися вивезти контрактників, у будівлю військової частини полетіли коктейлі Молотова і туди збігся увесь Львів. Частину хлопців, які відмовились їхати, замкнули, і вони б там згоріли, якби дивом не вибрались. Навмисно, аби був привід розправитись з тими, хто блокував частину. Нас усіх фотографували, коли ми чергували на своїх блокпостах. Найперше батьки солдатів, які не хотіли, аби їхні діти були причетні до злочину.

А згодом одразу розпочалася війна...

Джерело

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди розділяє точки зору, які висловлюють автори блогів.