Пагутяк: Зміна світу на краще неможлива лише через удосконалення власної особистості | Еспресо

Війна вже тривала — наприкінці 2014 року. Моя супутниця, чий чоловік служив на фронті, з ентузіазмом ділилася спогадами про ласкаві хвилі теплого океану, підкреслюючи важливість позитивного мислення.

Одна жінка поділилася історією про чоловіка, який не знайшов симпатії до людей у своєму місті, натякаючи на те, що той, хто має негативний погляд, помічає лише погане, тоді як добродушний бачить світло. Вона з осудом і сумом поглядала на мене, адже знала про мої критичні погляди. Раніше я була впевненою пацифісткою, але війна навчила мене, що іноді потрібно боротися, коли тебе атакують, а не шукати людяність у тих, хто її не має.

"Вбивство - це жахливий вчинок", - повідомив мені мій колишній товариш, перебуваючи в безпечному місці за кордоном, під час того, як його матір переживала обстріли, а сестра опинилася в Бучі.

Тепер я усвідомлюю, що не зможу потрапити ані в Шамбалу, яку прославляють чудові росіяни Реріхи та російські документальні фільми про Тибет, ані в місто, населене "добрими" людьми, або ж у квантову реальність, до якої прагнуть приєднатися її прихильники. Ось така прикрість. Я не маю бажання в собі розвивати якості, такі як відсутність емоційного відгуку чи співчуття, адже це лише означає ховати голову в пісок. Яка з цього користь? Сподіватися, що зростання таких добродійних людей призведе до змін у світі, а всі інші просто зникнуть? Дуже справедливий підхід, чи не так? Лише обрані виживуть.

Проте, неможливо поліпшити світ лише шляхом особистісних трансформацій і занурення у духовні практики. Це лише втеча від реальності, яка щодня і щогодини вимагає від нас сили й рішучості.

Читайте також: Шабля край поля

Наразі знову занурююся у "Сад Гетсиманський" Івана Багряного, і там є епізод, коли головний герой Андрій Чумак, після жахливих катувань у сталінській в'язниці, запитує слідчого: "Можуть десять мільйонів бути злочинцями? А двадцять? А тридцять?". Чи може, ті опричники, які їх судять, не мають жодного розуміння? А що з тими мільйонами, які загинули від голоду, серед яких були немовлята? Чи також вони вороги народу? Той, хто знає сюжет роману, який міг би стати найпереконливішим свідченням на суді проти московського агресора, розуміє, що Андрій зміг вистояти завдяки своєму гніву до катів та співчуттю до їхніх жертв. Ті, хто не мав цих якостей, "розкололися" - зламалися, зрадили і зникли без сліду. Їм не була потрібна справедливість. Їм потрібно було просто вижити. Але вижити - це не те саме, що жити. Вижити - це лише існувати.

Якщо розглядати ситуацію з менш глобальної перспективи, то наразі поширюється інший погляд: дисиденти 60-70-х років завдали більшої шкоди, адже підставили тих, хто прагнув вижити. Не було сенсу 22 травня їхати до Канева і читати вірші на могилі Шевченка, не варто було розповсюджувати самвидав, не потрібно було бути Аллою Горською чи Василем Стусом... Це я дізналася зовсім недавно. А ще раніше натрапила на думки російської письменниці Людмили Уліцкої, яку в Україні шанували більше, ніж наших власних авторів. І те, що нині бракує цілісних, принципових, абсолютно непоступливих особистостей, не можна вважати їхньою провиною.

Читайте також: "Ця країна" чи Україна?

Інтелектуальна, творча та духовна еліта страждає від нестачі важливих рис – рішучості у боротьбі зі злом і глибокої любові до людства. У свій час марксистська та неомарксистська пропаганда використовувала систему освіти і культуру, підконтрольні їй, щоб запобігти їхньому виникненню.

А що вже можна сказати про таке "глобальне лихо", як партизанська боротьба УПА? Проти цього триває інформаційна кампанія вже протягом тридцяти років Незалежності. Адже, як стверджують, "селяни потерпали", замість того, щоб об'єднатися в колгоспи та терпіти злидні, сподіваючись на появу якогось Котигорошка-спасителя.

Лють і милосердя є ознаками гідності сучасних українців. Без цих рис неможлива перемога.

Навіть у повсякденному житті ми отримуємо рекомендації від психологів для боротьби з безсонням, серед яких є одна: вимкніть телефон і позбудьтеся тривог. Проте, відключення телефону під час оголошення повітряної тривоги може підвищити ризик стати жертвою нічних авіанападів, особливо взимку, коли вікна закриті, і сирена може бути нечутна або ж не працювати через відключення електрики.

Навіщо телефонувати до Києва, Полтави, Одеси чи Чернігова після чергового обстрілу ворога, запитуючи у друзів чи родичів: "Як справи?" "Це ж нічого не змінить!" - це я чула вже не раз, як і ви. Мова йде не про ввічливість, а про те, щоб підтримати людей, які можуть бути в безпеці, але все ж відчувають страх. Страхуватися - це абсолютно природно.

Ми не потребуємо миру, який ніхто несе нам, позбавляючи гідності, адже це не справжній мир, а лише капітуляція. Саме з цього й виникають ідеї квантових теорій та поради психологів розслабитися, адже нічого не можна змінити. Врешті-решт, нас все одно чекає або нова фаза окупаційного пекла, або цифрове пекло, створене учасниками так званої "глобальної змови".

Шлях до пекла не прокладається добрими намірами. Це лише вигадка для наївних, яку шепоче сам сатана. Ми не в тій епосі і не в тому місці, щоб, розправивши вуха, слухати всі ці безглуздісті від оплачуваних експертів, що називаються "легіоном".

Ексклюзивно для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.