Хірургічне втручання на серці, відновлення в змаганнях та непереможний Харків: український біатлоніст розповідає про складні етапи свого життя.

22-річний український біатлоніст Степан Кінаш був одним із тих обдарованих молодих спортсменів, які, здавалося, ось-ось зроблять ривок на міжнародній арені біатлону. Відомий уже покійний тренер і науковець Василь Карленко колись зазначав, що молодий представник Харкова має всі необхідні фізіологічні дані для досягнення високих результатів у спорті. Проте цього року призер юніорського чемпіонату світу несподівано зник з новин, і, як з'ясувалося, це не було пов'язано з тим, що він перестав відповідати очікуванням своїх тренерів і фанатів.

Молодому спортсмену восени провели операцію на серці. Його діагноз співпадає з тим, що був поставлений відомій норвезькій біатлоністці Інгрід Тандреволд. В грудні вона також пройшла через хірургічне втручання і пропустила багато змагань, але планує незабаром повернутися до активних виступів. Це стосується порушення серцевого ритму, яке характеризується "додатковим шляхом провідності у серцевій мускулатурі, що викликає утворення замкнутого кола швидкого пульсу", - так це пояснює медицина.

Ми були в курсі операції, яку переніс біатлоніст, але вирішили не поширювати цю інформацію, оскільки це особистий аспект його життя. Тому ми узгодили, що матимемо можливість детально обговорити все після його реабілітації та перших змагань.

У спеціальному інтерв'ю для "Чемпіона" Степан Кінаш поділився подробицями про причини серцевих проблем, перебіг своєї операції та процес реабілітації. Він також розповів про своє життя під обстрілами в Харкові та поділився планами щодо повернення, яке вже розпочалося, у великий світ біатлону.

Цей матеріал не просто про "хайп" навколо емоційних тем. Він присвячений критично важливим медичним аспектам у світі професійного спорту, збереженню життів, а також численним нюансам підготовки в таких умовах. Це розповідь про всі виклики, з якими стикаються професійні спортсмени на своєму шляху. Сподіваюсь, ця історія стане корисною для тренерів, викладачів фізичної культури, батьків і самих спортсменів різних дисциплін. Вона знову підтверджує, що здоров'я — це найголовніше. Не забувайте про нього! Бережіть своє здоров’я!

- Степане, в середині грудня ти стартував на Кубку IBU в Обертілаху. 56-та позиція в спринті при ідеальній стрільбі. Це наслідок неповної підготовки пов'язаної зі здоров'ям?

На мою думку, ми досягли максимально можливих результатів. Можливо, були б шанси на краще, але це могло б негативно вплинути на моє здоров'я. Після операції лікарі порадили мені відновлюватися протягом трьох місяців. Зараз я активно беру участь у змаганнях, тренуюсь на повну силу та виконую план підготовки. Тому не можу сказати, що щось пішло не так або відхилилося від наміченого курсу. Незважаючи на всі труднощі, я здатен виходити на трасу і пробігати дистанції. Хоча поки що результати не відповідають моїм очікуванням, і я відстаю від хлопців у швидкості, я активно працюю над покращенням своїх показників. Це нелегко, адже потрібно ретельно дотримуватись медичних рекомендацій. Якби я міг виконувати всі ті вправи, які роблять мої колеги під час підготовки до змагань, то швидше б вийшов на потрібний рівень. Перед змаганнями я практично не робив жодних інтенсивних спринтів, всі тренування проходили в третьій-четвертій пульсовій зоні. Саме такі вказівки мені давали, і я повинен їх дотримуватись, щоб повноцінно відновитися після операції.

- Коли саме зробили операцію і коли добігають згадані три місяці?

Цей етап вже підходить до завершення, оскільки операцію було проведено 4 жовтня. Тепер я маю змогу почати активні тренування та поступово підвищувати навантаження. Це означає, що з часом я зможу відновити свою фізичну форму.

Старт у Обертілаху – це вже подія високого класу, але перед цим ти також брав участь у Кубку Альп в Австрії. Як пройшов цей етап?

Мені було вкрай важко, оскільки я не проводив жодних розвивальних тренувань і не займався швидкісними вправами, адже це поки що було неможливо. Тому ми вирішили сприймати змагання як частину тренування, адже вони є найефективнішим способом підготовки. Після розмови з тренером я відчував себе нормально, тому вирішили взяти участь у старті. Результат, хоч і не найгірший - 6-те місце в індивідуальному змаганні з бездоганною стрільбою. Такого важкого старту я, мабуть, ще не переживав. Хоча я не показав швидких результатів, відчував неймовірну втому і дискомфорт. Розумію, що втратив багато, дуже багато. У порівнянні з іншими хлопцями це виглядає, як прірва. Це дійсно важко з психологічної точки зору.

Ти хочеш виступати краще, ти хочеш прогресу, ти працюєш над цим, вкладаєш в це багато, а немає результату і воно просто "прибиває" тебе. Але в цьому випадку на це є причини. І звинувачувати себе за це я не маю права. Є певні обставини й важливо їх розуміти. Дуже дякую всім своїм близьким та рідним, які мене підтримували. Важливою була психологічна підтримка в цей період, тому що дуже важко ще й фізично після перерви. Навіть без операції, якщо півтора місяця не працювати, не робити ніяких тренувань, то входити в режим дуже важко. А якщо з операцією, то це не передати словами. І психологічно і фізично це "комбо" і з цим треба працювати самому, ніхто за тебе не побіжить, ніхто за тебе не зробить тренування.

Отже, після Альп на Кубку IBU ситуація повинна стати трохи простішою?

Я вже морально готувався до боротьби, усвідомлюючи, що після Кубку Альп мені належить подолати чимало труднощів. Сподівався, що цей важкий період вже позаду і все стане трішки легше. Я налаштовувався на боротьбу і розумів, що доведеться потерпіти, але в той же час усвідомлював, що ще не досягнув тих кондицій, які дозволили б мені змагатися з найкращими з нашої команди. Боротьба з самим собою – це нелегкий процес. З одного боку, ти готовий на сьогодні, але з іншого – не можеш бути конкурентоспроможним навіть з тими хлопцями, з якими раніше успішно змагався. Це відчують спортсмени, які пройшли через подібні випробування. Тому моєю головною метою було покращити свій результат в порівнянні з Кубком Альп. Оскільки там також проходив спринт, я прагнув продемонструвати кращий час, і це стало б для мене гарним досягненням. Саме такою була моя задача.

- Як щодо відчуттів? Вони мають велике значення в такі миті. Чи вдалося впоратися?

- Загалом, так, на 30 секунд покращив результат, два нулі було, без промахів. Показав 56-й результат, потрапив у масстарт-60, стрільбою дуже задоволений. Перед стартом стріляв на офіційних тренуваннях п'ять днів без промахів, це мій рекорд.

- Давай "відмотаємо плівку" дещо назад. Як і коли виявились проблеми з серцем?

Я входив до складу команди "А", яку очолювала Надія Олександрівна Бєлова. Все проходило на відмінно, ми тренувалися як єдине ціле, і в нашій команді було десять атлетів. Перед літнім чемпіонатом світу я зрозумів, що мені необхідно взяти паузу. Я усвідомив, що більше не можу ігнорувати проблеми зі здоров'ям, які накопичилися.

Ця вроджена недуга у мене з часом почала прогресувати. Спочатку симптоми з'являлися лише двічі-тричі на рік, але згодом — вже п'ять разів. Іноді мені вдавалося показувати непогані результати, проте швидкість залишалася низькою. Наприклад, на змаганнях у Мартелі я мав спринт, де, незважаючи на два нулі на юніорському Кубку IBU, фінішував лише на 40-му місці. Подібних гонок у мене було три або чотири. Я не міг зрозуміти, що відбувається зі моїм самопочуттям, як з цим впоратися та що, власне, трапилося.

Я думав, що причина в недостатній розминці. Коли я почав, пробігши перше коло, відчув, як мене "накриває", пульс сягнув понад 220... З таким показником варто просто зійти з дистанції, адже це небезпечно для здоров'я і може призвести до серйозних наслідків. Можливі навіть летальні випадки чи втрата свідомості — з цим не можна жартувати. Проте я не знав, що зі мною відбувається, а мій характер не дозволяв зупинитися. Завжди терпіти, навіть у найскладніші моменти — так я діяв, намагаючись дійти до фінішу. На щастя, мені не сталося нічого трагічного, хоча наслідки могли б бути дуже серйозними.

Отже, ситуація стала критичною, і настав час вжити термінових заходів...

Перед літнім чемпіонатом світу на тренуваннях почали виникати занепокоєння щодо ритміки серцебиття. Я повернувся до Харкова, додому.

На чемпіонаті світу це сталося під час суперспринту, я себе добре почував, вдалося добре відстрілятися в пролозі гонки, добре почувався, на тренуваннях себе проявляв. Але після першого кола мене накрило і я не зміг далі пересуватися, але не зійшов, показав 12-й результат.

У Харкові я пройшов повне медичне обстеження, намагаючись з'ясувати причини своїх проблем. Мені зробили безліч аналізів, кардіограм, різноманітних УЗД та МРТ серця. Щодня я консультувався з лікарями, але жоден з них не зміг виявити жодних відхилень – всі запевняли, що зі мною все гаразд і я готовий до змагань. Це ставило мене в скрутне становище. Однак завдяки моєму спонсору Віталію Євгенійовичу Бойку, мені пощастило знайти чудового лікаря, який спеціалізується на подібних проблемах. Після обстеження у нього вдалося виявити причину моїх збоїв у серцевому ритмі. Виявилося, що необхідно провести операцію.

Тоді я зрозумів, що мій план підготовки змінюється, адже недооцінювати проблему не можна. Я не міг це ігнорувати, щоб не підставляти тренера. Мене могло десь "вимкнути", а якщо це б сталось в естафеті, то ще б і команду підвів. Йти на ризик було невиправдано. Тому вирішили не відкладати операцію до весни, хоча весною це було б набагато зручніше, бо мав би час на відновлення і підготовку.

Ви проходили хірургічне втручання в Україні?

- Так, у Києві. Операція тривала три години, все минуло добре, я дуже вдячний лікарям за їх професіоналізм. Я дотримуюсь усіх їхніх рекомендацій і більше не відчуваю цих збоїв у роботі серця. І це саме головне.

Чи стежиш за матчами основної команди?

Звичайно! Я дуже радий, що хлопці демонструють високі результати, стабільно потрапляючи до топ-20 та створюючи серйозну конкуренцію найкращим біатлоністам у світі. Віталій Мандзин, навіть у своїй молодості, вже відзначається як видатний біатлоніст, сміливо змагаючись з більш досвідченими спортсменами. Це надихає, адже показує, що все здійсненно, потрібно лише наполегливо працювати, мріяти та вірити в себе. Тут ідеться не лише про фізичні, але й психологічні та моральні досягнення. Головне — це подолати свої власні бар’єри. Ми всі люди, помилки — це нормально, проте кожен з нас прагне досягти успіху. Щодо дівчат, вважаю, що в другій половині сезону в них все складеться. Вони вже зараз поступово покращують свої результати. Четверте місце Юлі Джими та входження Христини Дмитренко до топ-20 — це вражаючі успіхи. Приємно бачити, що молодші спортсменки, такі як Олександра Меркушина та Олена Городна, також починають проявляти себе. Я вірю, що у українського біатлону є великий потенціал.

Степане, які твої загальні наміри в біатлоні на цей сезон?

- Після чемпіонату України в мене буде підготовка до Універсіади, виїжджаємо до Турина орієнтовно 10 січня. Які плани після цих змагань - ще не знаю. Але усвідомлюю, що треба демонструвати гарні результати, щоб далі на щось претендувати. Тому плани, думаю, будуть залежати від результатів на Універсіаді. Сподіваюсь набирати форму з кожним стартом і буду виглядати більш перспективним.

В одному з інтерв'ю головна тренерка чоловічої команди, Надія Бєлова, зазначила, що завжди підтримує з тобою зв'язок. Це означає, що вона не відпускає тебе з основного складу команди.

Так, ми підтримуємо зв'язок, обговорюючи деталі підготовки. Надія Олександрівна дуже турбується і робить все можливе. Хоча її основна увага зосереджена на головній команді, вона намагається залишатися на зв'язку з усіма, підтримуючи як команду Б, так і юніорів.

Яка основна ціль на цей сезон?

- Відновитися після операції повноцінно, набрати форму і показувати результат незалежно від того, які це будуть змагання. Це все в процесі, працюю над цим. Загадувати щось наперед не можу.

- Хто, на твою думку, виграє сезон у чоловіків та жінок?

На мою думку, "Кришталевий Глобус" в цьому сезоні отримає норвежець Йоганес Бо. Хоча він вже не так стабільно займає перші місця, як раніше, його виступи все ще вражають. Мені здається, що в останніх змаганнях з'явилася цікава динаміка: конкуренція з норвежцями стала більш реальною. Це додає нових фарб у світ біатлону, і самим атлетам стає цікавіше змагатися. Коли поряд з норвежцями з'являються нові обличчя на п'єдесталі, а наші спортсмени потрапляють у топ-10, це дійсно надихає. Це демонструє, що для досягнення успіху потрібно працювати, і що з ними можна змагатися.

Серед дівчат вражаючий успіх здобула німецька спортсменка Франциска Пройс. Я справді вражений цим досягненням. Здається, ніхто не очікував такого від неї, але цього року вона демонструє стабільні результати, перевершуючи багатьох своїх суперниць. Тож, на мою думку, вона заслуговує на перше місце за підсумками сезону.

- Степане, ти родом з Харківщини. Війна не оминула прикордонний регіон і все ще непроста. Як складається життя у рідних?

Я родом з Харківщини, неподалік від Чугуєва, де знаходяться мої рідні місця. Кожного разу, коли є можливість, я намагаюся повернутися додому. На початку війни ситуація була надзвичайно важкою. Я дуже хвилювався за своїх близьких, адже там, окрім батьків, живуть також дідусі, бабусі, тітка, дядько, а також мій восьмирічний брат і сестра. На жаль, я не мав можливості фізично допомогти їм у той час, тому лише підтримував їх морально через зв'язок. Я зміг повернутися додому вже після звільнення Харківщини. У моїй родині ситуація була ще більш-менш стабільною, але в сусідніх містах, таких як Балаклія та Ізюм, спостерігалися численні обстріли та значні руйнування.

У Харкові відбувалися справжні жахіття, були обстріли, які вражали цивільних людей... Я провів літо в цьому місті і зрозумів, наскільки Харків є сильним і витривалим! Спостерігав, як після вибухів люди швидко прибирають, і вже через кілька годин місто виглядає так, ніби нічого й не трапилось. Харків'яни вражають своєю незламністю, а саме місто втілює цю силу! Це надихає, адже показує наш дух! Відчуваючи це, я прагну представляти своє місто, бути таким же стійким і непохитним, як Харків, моє рідне місто, незважаючи на всі труднощі та життєві виклики.