Новий глобальний порядок. Яким чином він може виглядати, чи матиме Україна в ньому своє місце, і як можуть менш потужні країни витримати тиск з боку сильніших?

"Світ перебуває на порозі істотних змін – руйнування міжнародного порядку, завершення епохи ілюзій та вступ у нову еру безжальної реальності, де геополітичні інтереси великих держав не знають жодних обмежень," - зазначив прем'єр-міністр Канади Марк Карні на Давоському форумі. Він підкреслив, що в останні часи великі країни використовують економічну інтеграцію як інструмент впливу, тарифи – як засіб тиску, а фінансову інфраструктуру – як метод примусу. Ці держави здатні діяти самостійно, адже мають потужні ринки, військові ресурси та важелі впливу, які дозволяють їм диктувати правила гри. На противагу цим великим гравцям середні країни, такі як Канада, повинні об'єднуватися для спільних дій. Отже, чи дійсно традиційний міжнародний порядок, що ґрунтується на правилах, йде у небуття? І на що слід бути готовими в майбутньому?

Світова система, закладена під час Ялтинської конференції після завершення Другої світової війни, була зруйнована ще у 2014 році, коли Росія здійснила незаконну анексію Криму, -- зазначає Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента". -- Тоді міжнародна спільнота фактично відкинула Гельсінські угоди, які визначали принципи суверенітету та непорушності кордонів, на яких базувалася стабільність у Європі. Масштабне вторгнення Росії в Україну довело неефективність міжнародних структур, створених після Другої світової війни, таких як Рада Безпеки ООН, ОБСЄ, МАГАТЕ та інших.

Були сподівання на те, що колись вдасться змінити керівника в Росії і що ця країна повернеться до цивілізованого життя. Однак тепер ми побачили, що США самі почали руйнувати світовий порядок. Пропозиціями про придбання Гренландії Дональд Трамп повертає світ у XIX століття, коли території купували і продавали. Жодних правил немає. Це, до речі, підтверджує і Китай, де лідер Сі Цзіньпін порушив систему передання влади, пішовши на третій термін генерального секретаря Комуністичної партії (у березні 2023 року. -- Авт.).

-- Вважаю, що ми перебуваємо на стадії переходу, -- зазначає директор Центру вивчення проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. -- Стверджувати, що старий світовий порядок повністю зруйновано, було б поки що передчасно. Проте червону межу ми вже перетнули. І, безумовно, на етапі руйнування старої системи та формування нової, важко покладатися на щось, окрім сили. Прем'єр-міністр Канади правий: середнім і малим державам потрібно об'єднуватися, аби протистояти гегемонам. Це створює можливості для формування нових військово-політичних альянсів і економічних спілок.

Чи можуть маленькі та середні держави об'єднатися, щоб зменшити свою залежність від великих країн?

Certainly! Here’s a unique version of the text: ● О. Леонов (O. Leonov):

Це абсолютно реальна можливість. Нагадаю, що коли Фрідріх Мерц став канцлером Німеччини, він відкрито висловлював необхідність створення нового оборонного альянсу в Європі. Наразі одним із прикладів такого альянсу вважається Коаліція охочих. Президент Фінляндії Александер Стубб підкреслив, що країни, які в рамках цієї коаліції готові надати Києву гарантії безпеки, повинні бути готовими до збройної боротьби з Росією, якщо та знову здійснить напад на Україну.

Зрештою, існує багато ініціатив. Наприклад, Франція висловила готовність використати свої ядерні сили для забезпечення безпеки Європи (Велика Британія, яка не є членом ЄС, не може розраховувати на аналогічну підтримку). Польща вже оголосила про намір розмістити французькі ядерні боєприпаси на своїй території, а Німеччина розглядає можливість фінансування французького ядерного стримування, вважаючи його європейським. У експертних колах також активно обговорюється ідея створення так званої скандинавської ядерної програми. Передбачається, що Данія, Норвегія, Швеція та Фінляндія можуть розробити власні ядерні технології, оскільки ці країни мають необхідні ресурси та знання. Таким чином, пошуки нових форматів військових альянсів у Європі продовжуються.

До речі, коли ЄС створив директорат з питань оборони космосу, то фактично розпочав рух до координації своєї оборонної політики. І рішення про виділення 800 мільярдів євро на розвиток збройних сил та ВПК -- сигнал того, що ЄС думає про нарощування силової частини. Зазначу, Євросоюз має у своєму складі майже 450 мільйонів населення. Якщо об'єднати їхні збройні сили, їхні технології, то вони цілком можуть опонувати Росії. Не відкидаю й появи об'єднання так званих середніх країн, до яких, крім більшості європейських держав, належить Канада. Насправді "середні" -- трохи заскромна назва, бо значна частина таких країн має дуже серйозний ВВП. Вони радше середні за площею.

В. Кулик:

Усі раціональні заклики до об'єднання стикаються з неспроможністю європейських еліт протистояти США. Вони втратили готовність до жорсткої конкуренції й не здатні діяти спільно, щоб кинути виклик Америці. Більше того, їхнє мислення обмежене рамками виборчих кампаній, що призводить до політичної вразливості. Наприклад, Макрон і Мерц опинилися в ситуації, коли їхні коаліції в парламенті під загрозою. Їхня влада значно послаблена. У той же час на європейську арену виходять праві або ліві проросійські популісти, що підриває єдність, до якої закликає Карні.

Певен, попереду буде зіткнення нових об'єднань, які формуватимуться, з гегемонами за право на існування. Гегемони не передбачають нових об'єднань. Вони хочуть зруйнувати стару систему, поділити сфери впливу між собою, повернутися до концепту великих імперій і з цілковитим ігноруванням середніх та малих гравців поставити їх у залежність від себе та нав'язувати їм свої правила гри.

-- Нині ми бачимо формування об'єднань під конкретні потреби, -- певен керівник Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Ігор Петренко. -- Наприклад, у частині підтримки України є Коаліція рішучих, формат "Рамштайн" і так далі. Середні країни, як-от Канада, виступають не так за створення нових форматів союзів, як за гнучкий підхід. Тобто, умовно кажучи, можна спокійно співпрацювати у сфері економіки з Китаєм, у сфері безпеки -- зі США і в разі потреби вступити у певні відносини з Росією. Такі формати можливі. Але основна проблема полягає в тому, що у світі тепер немає загальних правил гри. Сполучені Штати не готові брати на себе роль світового поліцейського. Вони діють у транзакційній логіці: хочеш безпеки -- плати. І наразі немає якогось лідера, країни чи групи країн, які могли б запропонувати новий адекватний підхід.

-- Чи може Європа в умовах викликів, які лише загострюються, створити власний військово-політичний союз?

В. Кулик:

Я маю песимістичний погляд на перспективи європейського проєкту в контексті його здатності утриматися та стати справжньою альтернативою США, Росії, Китаю та іншим гегемонам. На жаль, не спостерігаю в європейських суспільствах готовності прийняти нові реалії й відсутність політичної волі до активного спротиву. Внаслідок цього їх чекають серйозні труднощі. Європейці вже зіткнулися з новими викликами з боку Сполучених Штатів. Хоча наразі вони досягли певної угоди щодо Гренландії, попереду ще кілька років правління Трампа, і вплив трампізму не зникне. Існує ілюзія, що президент буде переобраний, або ж новим керівником стане хтось з демократів, що поверне все в США на звичні рейки. Проте трампізм — це право сильного, руйнування традиційних альянсів і консолідація Америки — залишиться з нами надовго. Трамп окреслив курс, який підтримує американське суспільство, тому навіть новий президент-демократ може дотримуватися аналогічної політики, як і Трамп.

І знову буде м'яч на боці європейців. Що вони здатні зробити? Нічого. Європейці можуть лише заспокоювати, задобрювати, замиряти агресора -- чи це Росія, чи це США. Попереду велика турбулентність і, можливо, остаточний обвал світового порядку. У мене питання стосовно того, чи переживе Євросоюз цю турбулентність, чи не буде він фрагментований і чи не з'являться нові об'єднання на уламках ЄС. Не кажу вже про НАТО, яке є маложиттєздатним, яке тримається лише на ритуальній фразі і на фетишизації статуту альянсу. Нас чекає дуже непростий період.

Чи знайде Україна своє місце в оборонному альянсі європейських країн?

Certainly! Here’s a unique version of the text: ● О. Леонов (O. Leonov):

Звісно. Україна, яка виступає проти Росії, володіє потужною армією і може стати вагомим елементом безпеки в Європі. На певному етапі її оборона може стати основним напрямком діяльності. Це важливий аспект, який варто розвивати. Наразі активізувалися дискусії щодо створення оборонного альянсу в Європі за участю України. Проте я вважаю, що ця ініціатива зможе реалізуватися лише після досягнення миру. Адже обговорення створення такого союзу в даний час означає, що європейські держави мусять втрутитися у конфлікт з Росією, до чого вони не готові. Якщо Україна стане частиною європейського військового альянсу, це суттєво змінить ситуацію. Ми отримаємо найміцніші гарантії безпеки, навіть у разі відсутності підтримки з боку США.

В. Кулик:

-- Я не є великим оптимістом щодо Коаліції охочих. Бо не розумію військового складника цієї коаліції. Поки що Коаліція охочих -- це декларація. Не бачу перспектив досягти тут якихось результатів, окрім створення спільного з Європою ВПК. Скерування військ європейських країн на територію України -- це фантастика. А от спільне виробництво нових видів зброї, адаптація її та випробування з участю України, поступова інтеграція українських Збройних сил у загальноєвропейські -- це той напрямок, куди варто рухатись. Рано чи пізно ми до цього прийдемо.

● І. Петренко:

Європейці чудово усвідомлюють, що співпраця з США стає все більш ускладненою. Вони розуміють, що це питання не лише в особі Трампа. Наступники можуть дотримуватися такої ж політики. Тому ініціатива України створити тримільйонне європейське військо, здатне реагувати на потенційні загрози з боку Росії, рано чи пізно знайде підтримку. Європа більше не може повністю покладатися на безпекову підтримку Сполучених Штатів. Її стратегічна мета полягає у тому, щоб зберегти американську присутність якомога довше, аби мати можливість розвинути власні автономні можливості в сфері безпеки.