"Навіть Чорнобиль не завдав такої шкоди природі, як теракт, здійснений Росією на дамбі Каховської ГЕС," - заявив природоохоронець Олексій Василюк.

Голова ГО "Українська природоохоронна група" Олексій Василюк розповів в інтерв'ю УНІАН про найбільшу шкоду природі від війни, як знищені обстрілами ліси та степи впливають на зміну клімату, та спосіб порятунку заповідних зон.

Олексій Василюк - український природоохоронець, який спеціалізується на заповідних територіях та збереженні біорізноманіття. Ще з 2014 року науковець відслідковує вплив на довкілля через вторгнення Росії у Крим та східну Україну.

У бесіді з УНІАН він поділився інформацією про небезпеку, яку артилерійські та мінометні обстріли становлять для навколишнього середовища. Він також обговорив можливості відновлення Серебрянського лісу, острова Джарилгач та національного природного парку "Нижньодніпровський", які постраждали від підтоплення внаслідок російського теракту на дамбі Каховського водосховища. Окрім цього, експерт пояснив, чому жодні репарації не зможуть відновити мертві зони, які російські війська перетворюють на пустелі в українських природних заповідниках, а також розглянув шляхи збільшення площі природоохоронних територій на рахунок тимчасово окупованих Росією земель.

Шановний Олексію, ми часто обговорюємо руйнування, які Росія завдає українським містам та інфраструктурі своїми обстрілами, однак питання екологічних наслідків, здається, залишається в тіні. Які ж наслідки тривалих військових дій ми спостерігаємо в цій галузі?

Я навряд зможу задовольнити ваш інтерес якоюсь статистикою - я в неї не вірю. Приміром, є офіційний ресурс Екозагроза, проте цифри, які там наведені, не можна вважати актуальними. І, по суті, дані там применшені. Адже ніхто із фахівців не міг останніми роками нічого дослідити на природоохоронних територіях - там, де реально щось постраждало від бойових дій. Тому будь-яка статистика - це дані, зібрані дистанційно.

Приміром, статистично ми "бачимо" лише ліси, які згоріли повністю. Натомість ті, які постраждали частково - не "бачимо". Проте вони все одно пообгорали. Через якийсь час рослинність всохне, і буде вже гірша цифра статистики, бо тоді вже будемо "бачити" ліс, який повністю згорів.

Відстежуючи ушкодження, навіть на відстані, чи можемо стверджувати, що саме є найбільш руйнівним для навколишнього середовища?

Звісно, існує безліч видів ушкоджень. Перш за все, це наслідки вибухів боєприпасів. Вони завдають шкоди не лише птахам і ссавцям, як великим, так і малим тваринам, але й грунтовим істотам та комахам. Останні, до речі, страждають навіть більше, ніж наземні тварини. Адже на них негативно впливають не лише самі вибухи, а й токсичні речовини, які містять боєприпаси. Для багатьох грунтових організмів середовище стає непридатним для життя. Таким чином, на територіях, де відбуваються вибухи, утворюються зони повної загибелі живих організмів.

Мова йде не лише про зони активних військових дій та фронтову лінію. Наслідки війни відчуваються в кожному регіоні України, оскільки обстріли трапляються практично скрізь. Головною метою цих атак є знищення життів. Однак, варто зазначити, що від вибухів постраждає все живе навколо.

Важливо усвідомлювати, що росіяни навряд чи мали на меті спеціально знищити Джарилгацький національний парк чи Національний парк "Святі Гори". Їхня справжня мета полягає в іншому — вони прагнуть перетворити всю Україну на територію, непридатну для життя. Якщо б їхні наміри полягали лише в захопленні східної частини України для подальшого проживання там, вони навряд чи б знищували ці місця. Але, звичайно, частина зон, які страждають від бойових дій, є природоохоронними територіями.

Чи могли б ви повідомити, які саме території природоохоронного фонду України зазнали найбільших ушкоджень?

Дуже сильно постраждала зона відчуження Чорнобильської АЕС, яка є біосферним заповідником. Це неймовірно цінна територія дикої природи фактично в центрі Європи. Але, відступаючи з-під Києва, росіяни активно застосовували там артилерію, ліси масово горіли і ніхто не міг загасити їх в тих умовах.

Інша локація — острів Джарилгач. Цей національний парк зазнав майже повного знищення внаслідок пожежі.

Ще один національний парк, що зазнав майже повного знищення, - Кремінські ліси, які українці більше знають як Серебрянський ліс. Також суттєво постраждали національний парк "Святі гори" та заповідник "Крейдова флора". Коли я слухаю новини з фронту, назви міст та селищ, як-от Святогірськ, Бородичне, Білогір'я, для мене символізують, що бої тривають на територіях цих природних заповідників...

Чи є якісь відомості про те, що відбувається з тваринами в тих регіонах, де наразі тривають бойові дії? Чи змогли вони знайти безпечні місця або ж втекти від небезпеки?

Звичайно, через різні фактори може відбуватись вимушена міграція. Принаймні крупних тварин, які можуть переміщуватись, або птахів. Але потрібно розуміти, що у тих же птахів не настільки розвинута розумова діяльність, щоб, у разі загрози, летіти від неї на багато кілометрів.

Серебрянський ліс став звичним місцем для багатьох видів тварин. Проте його втрата, безсумнівно, спричинила переміщення деяких птахів, особливо великих, які втратили свої гнізда та пташенят. Копитні також покинули цей район. На жаль, більшість місцевої фауни, значна частина видів, не має куди йти. Багато з них ховаються в норах, але в підсумку це призводить до їх загибелі. Аналогічно, земноводні шукають притулок у воді. Риба з навколишніх водойм також не має можливості для міграції... Внаслідок цього збитки є колосальними.

Одночасно я натрапила на дані Державного агентства лісових ресурсів, які свідчать про істотне зростання популяцій диких тварин в Україні.

По-перше, те, що ми стали частіше зустрічати диких тварин, не свідчить про те, що їхня кількість зросла. Насправді, їхнє чисельність не може збільшитися, оскільки вони продовжують гинути. Однак, коли ці тварини в паніці тікають, вони можуть, наприклад, перебігати дороги (хоча раніше намагалися уникати зустрічі з людьми). І тоді люди вигукують: "Вау! Я ніколи раніше не бачив стільки оленів...".

По-друге, в деяких районах, де відсутні бойові дії (йдеться про певні частини тимчасово окупованих територій, а також про зони, підконтрольні Україні, де через воєнний стан заборонено полювання), дійсно спостерігається збільшення чисельності окремих видів. Наприклад, байбак — найбільший гризун в Україні, який занесений до Червоної книги. З супутникових знімків видно, що його нори стали численнішими. Це свідчить про те, що саме полювання було основним фактором, який вплинув на зменшення його чисельності. Тому, зрозуміло, що у відсутності полювання чисельність мисливських видів тварин може зростати.

По-третє, як я вже зазначав, оцінити масштаби втрат стане можливим лише тоді, коли ми отримаємо доступ до всіх постраждалих районів. Наприклад, після вибуху на дамбі Каховської ГЕС затопило низинні території Дніпра. На цих островах мешкали два види мурах, один з яких є ендеміком України. Хоча у мене немає прямих доказів їхнього вимирання, я серйозно сумніваюся, що ці мурахи змогли вижити під товщею води та мулу протягом двох тижнів. Отже, ймовірно, вони загинули в перші години після катастрофи. Однак підтвердити це зможемо лише через багато років, після завершення війни та розмінування територій, коли знову зможемо проводити дослідження в цьому регіоні.

Ви вказали на руйнування дамби Каховської ГЕС, здійснене російськими військами. Це призвело до серйозних наслідків для декількох охоронюваних природних територій, зокрема "Кам'янської січі" та національного парку "Нижньодніпровський". Яка ситуація зараз спостерігається на цих ділянках?

Після теракту виникло кілька нових зон впливу. Перша з них – це територія, де відбулося осушення водосховища. З точки зору природного середовища, це виявилося позитивним фактором. Раніше ця національна парковка була водною акваторією, а тепер вона перетворилася на те, чим і повинна бути – природа почала відроджуватися, ліс почав активно проростати. Чи можна було б уявити, що три роки тому хтось стверджував, ніби Каховське водосховище буде зруйноване, а за два роки там виростуть дерева висотою до восьми метрів?

Проте ця ситуація є особливою. Обставини склалися таким чином. Наприклад, на річці Оскіл у Харківській області також сталося руйнування Оскільського водосховища. Це трапилося в інший період, коли насіння дерев ще не було висіяно, і колеги не висловлюють оптимізму щодо відновлення в цьому випадку.

Інша зона впливу - це зона затоплення, що виникла на два тижні нижче за течією. Вона частково або повністю охопила 23 населені пункти, включаючи частину міста Херсон. Практично вся територія, що складає 100 тисяч гектарів, є частиною природнозаповідного фонду. Це в кілька разів перевищує площу самого Києва разом із навколишніми лісами. Отже, це безсумнівно є найгіршим одноразовим впливом на екосистему. Навіть наслідки Чорнобиля не були настільки катастрофічними для природи в контексті масового знищення живих організмів. Тут же все живе, особливо тваринний світ, було знищено, і це сталося в критичний період розмноження.

Ще одна серйозна проблема полягає в тому, що в зонах затоплення рослинність не була повністю знищена. За супутниковими знімками видно, що ця місцевість виглядає зеленою. Проте, ми усвідомлюємо, що під цією зеленню ховається товстий шар мулу, забрудненого металами. Цей мул перемістився навіть до Туреччини, але основна його частина осіла в заплавах Нижнього Дніпра. У результаті, вся територія національного парку перебуває під загрозою токсичного забруднення.

Чи зачепила війна національний парк "Олешківські піски" на лівобережжі Херсонщини?

В принципі, самі по собі Олешківські піски - це рукотворна пустеля, по суті, місце техногенної катастрофи. В радянські часи там був військовий полігон, і він не давав природі відновлюватись. Але, попри це, там багато рідкісних видів. Приміром, у нас в Червоній книзі не так багато дерев, але одне з них - береза дніпровська. Вона, переважно, зростає на Олешківських пісках (і це єдине дерево, яке там росте), адже там, попри піщані бархани, дуже близько грунтові води. Після теракту в Каховці рівень води дуже сильно піднявся. І є побоювання, що для берези це може стати катастрофічним - вона могла вимокнути і частина дерев просто загинула через підтоплення, тому що березі не треба, щоб грунт був занадто вологим.

Чи може війна на такій розлогій території впливати на клімат?

Глобальні зміни клімату є наслідком взаємодії численних факторів. Важко уявити, що один окремий чинник здатен суттєво змінити ситуацію на планеті. Проте, збройний конфлікт в Україні викликав величезні лісові пожежі та ушкодження родючих земель. Це, в свою чергу, призвело до вивільнення значних обсягів парникових газів в атмосферу.

Наприклад, незаймана степова екосистема безперервно поглинає вуглець з атмосфери. Це призводить до зменшення його концентрації в повітрі і покращення кліматичних умов. Але вибухи створюють ями, які порушують структуру ґрунту, сприяють його ерозії, а хімічні забруднювачі знищують дрібних організмів, що забезпечують його життєздатність...

Проте ми вже обговорювали, що натомість можуть виникнути нові зелені простори. Наприклад, ліс на місці колишнього Каховського водосховища.

Ця місцевість, можливо, єдина, де ростуть наші, українські дерева. Водночас, інші ділянки заростають іноземними рослинами — акаціями, айлантами, кленами та різними інвазійними видами з Північної Америки. І в цьому немає нічого позитивного.

Чому?

Ми звикли бачити ці рослини, особливо, вздовж автомобільних шляхів, не без причини. Люди не дозволяли цим деревам поширюватись далі, оскільки активна господарська діяльність на території обмежувала місце для агресивних видів. Ідеться не лише про дерева, а й про рослини, як-от амброзія.

Нині, коли великі площі вже не використовуються для сільського господарства, а населені пункти знищені, агресивні види рослин починають активно розповсюджуватися самостійно. Місцевим видам вкрай складно конкурувати з ними, і для цього знадобиться чимало часу.

Таким чином, з одного боку, для екологічної ситуації це виглядає позитивно: іноземні рослини, які активно поширюються на великій території, починають утворювати запаси атмосферного вуглецю. Проте з іншого боку, конфлікти тривають, і ніхто не має можливості контролювати пожежі. Очевидно, що ми ще станемо свідками того, як ця рослинність швидко розвиватиметься і знову знищуватиметься вогнем...

Безумовно, неконтрольоване розповсюдження інвазійних рослин становить серйозну загрозу для майбутнього розмінування територій. За деякими прогнозами, в умовах, що склалися, повне розмінування України може зайняти понад 700 років — це в десять разів більше, ніж триває середнє людське життя. Навіть якщо припустити, що процес розмінування займе 100 років, міни опиняться глибоко під корінням старих дерев. Як тоді можна уявити собі це розмінування? Це справжня катастрофа.

Усвідомлюючи ці загрози, які кроки ми можемо вжити для їхнього уникнення, або як можемо скористатися досвідом інших?

Поки що ми можемо за цими процесами лише спостерігати. Раніше теж були війни, правда. Але в ті часи не було такої кількості цих чужорідних видів. Вони з'явились, стали поширюватись і захоплювати території досить недавно. Відтоді, як клімат почав активно змінюватись.

Крім того, екологічна тематика почала розвиватись у світі десь в 70-х роках минулого століття. Тож все, що ми знаємо, приміром, про Першу та Другу світові війни, не допоможе нам бути готовими до подій, які зараз відбуваються саме в екологічному плані.

На світовій арені ми не маємо можливості використати досвід інших. Однак, наші власні спостереження можуть стати корисними для багатьох. Насправді, ми стали піонерами у вивченні екологічних наслідків масштабних військових конфліктів.

Як ви вважаєте, чи є ймовірність, що ми зможемо вимагати від Росії відшкодування за завдану екологічну шкоду?

На жаль, ми дійсно не лише першовідкривачі-дослідники, але й постраждала сторона. Проте я не сильно вірю в силу компенсацій.

Некомфортно проводити такі порівняння, але у кожного з нас є загиблі на війні друзі або родичі. Скільки треба заплатити, щоб компенсувати нам цю втрату? Це навіть дико звучить. Адже це те, що не оцінюється в грошах. Втрату не можна компенсувати. А довкілля - це теж втрата.

І все ж таки, підрахунок завданої шкоди варто вести?

Якщо провести аналогії з Другою світовою війною, то можна зазначити, що агресора було колективно стримано, і його подальша доля визначалася світовою спільнотою, а не ним самим. Отже, якщо ця війна завершиться нейтралізацією агресора, ми можемо сподіватися на можливості, які наразі видаються непередбачуваними.

Дозвольте ще раз підкреслити: уявімо собі, що Росія, теоретично, виплачує нам величезну суму грошей. Що ми зможемо відновити? Так, ми відновимо житлові будинки, модернізуємо інфраструктуру, збудуємо нові аеропорти, поліпшимо рівень життя і станемо однією з найкращих країн Європи. Але чи можливо за гроші повернути до життя навколишнє середовище? Забруднені ґрунти, ерозія, що прогресує, вигорілі ліси, зниклі види флори і фауни... Ні за які мільярди євро це не відновити.

Отже, питання компенсацій не повинно бути в центрі уваги на даний момент. Якщо в майбутньому вони з'являться — це буде чудово. Однак лише з часом природа матиме можливість відновитися.

Які аспекти охорони навколишнього середовища повинні стати головними пріоритетами в даний момент?

Слід визнати, що частина природоохоронних територій була безповоротно втрачена. Наприклад, Серебрянське лісництво більше не може вважатися унікальною заповідною зоною. Багато людей бачили фотографії та відео з цього місця. Фактично, це територія, де відбувається масове знищення всього живого. Буде добре, якщо в майбутньому там почнеться процес відновлення, але поки що на цій території тривають бойові дії. Отже, юридично Кремінні ліси й досі є національним парком, але на практиці лісів там вже не залишилося.

Тому, найперше, маємо захистити максимум тих територій, які досі природні, надавши їм статус природоохоронних. Причому, варто оголосити заповідними непошкоджені природні території, які зараз перебувають під російською окупацією. Приміром, на півдні Луганщини та в Криму. Адміністрації таких національних парків можуть бути фізично сформовані тоді, коли ці території повернуться під контроль України.

Суть справи полягає в тому, що самопроголошені структури, зокрема в Криму, які називають себе владою, реалізують свої плани, створюючи нові заповідні території. Це робиться для того, щоб продемонструвати: ось, Росія піклується про природу, тоді як Україна цього не робить. Чому б нам не вжити подібних заходів? Не маючи жодних конфліктів з бізнесом, який може бути зацікавлений у певних територіях, ми могли б оголосити їх заповідними. Коли ці території знову перейдуть під контроль України, ми зможемо сказати: "Дивіться, ми не лише сподівалися на повернення, а й надали охоронний статус, даруючи нове життя цим землям".

І тоді вся Україна перетвориться на "заповідний фонд"?

Не зовсім так. Території, що мають значну цінність, але не користуються охоронним статусом, повинні його обов'язково отримати. Перед початком повномасштабного вторгнення Міндовкілля виявило багато таких ділянок, цінність яких була доведена, але заповідники ще не були створені.

На даний момент в Україні лише 7% території охоплюють заповідні зони, враховуючи також морські акваторії. Для порівняння, у Словаччині цей показник становить 36%, що в п'ять разів перевищує український рівень. У середньому по країнах Європейського Союзу 19% земель є заповідними. Це відкриває значні можливості для розвитку нових заповідників.