Наумов щодо свого візиту в Україну: конфлікт шкодить не лише фізичному стану, а й порушує людську гідність.

"Війна забирає у людей не тільки здоров'я, але й надію, що життя ще може повернутися до нормального ритму", - каже заступник міністра охорони здоров'я Даніель Наумов, який нещодавно повернувся з охопленою війною України. Разом із міністром Марією Якубаускієне він відвідав лікарні у Львові, Дніпрі та Харкові, де зустрівся з лікарями, які працюють на тлі сирен повітряної тривоги, та пацієнтами, для яких реабілітація стала новим початком. Це розмова про медицину під час війни, солідарність і стійкість, які сьогодні потрібні не тільки українцям, але й усій Європі.

Міністр охорони здоров'я Марія Якубаускієне минулого тижня здійснила офіційний візит до України, де в парі з українським колегою Віктором Ляшком обговорила вже реалізовані та майбутні спільні ініціативи в сфері охорони здоров'я.

"Литву і Україну об'єднує не тільки історична близькість, але й спільний досвід - як зміцнити охорону здоров'я навіть у найскладніших умовах. Литва і надалі буде твердо підтримувати народ України та медиків, які щодня захищають життя і надію", - сказала міністр М. Якубаускієне.

Цього року в Україні проходили стажування, у яких взяли участь шість команд лікарів з Литви. Крім того, країну відвідали керівники органів управління надзвичайними ситуаціями та медичні установи. Делегацію, очолювану міністром охорони здоров'я, було направлено до лікарень, де працюють та навчаються литовські лікарі-волонтери. Під час зустрічей з українськими колегами було досягнуто угоди про продовження співпраці, розвиток спільних проектів і обмін досвідом, що сприятиме зміцненню стійкості систем охорони здоров'я обох країн у відповідь на різні виклики.

Заступник міністра охорони здоров'я Даніель Наумов поділився з LRT.lt деталями візиту та висновками, які Литва може отримати з досвіду українських медичних фахівців.

Це був ваш перший офіційний приїзд до України. Які основні завдання ви ставили перед собою? В які регіони вам вдалося завітати?

Основною метою нашої подорожі було отримати знання від тих, хто має безцінний практичний досвід у сфері порятунку життів і здоров'я в країні, що пережила війну. Ми прагнули дізнатися, як функціонує система, яка вже майже чотири роки працює в умовах високого ризику, а також розглянути, яким чином Литва може підготуватися до потенційних кризових ситуацій на своїй території.

Ми розуміємо, що система охорони здоров'я є частиною більш широкої критичної інфраструктури - вона необхідна не тільки під час війни, але й під час пандемії або інших надзвичайних ситуацій.

Цього разу делегація мала високий статус. У її складі перебували міністр, заступники міністра, канцлер та очільники провідних лікарень Литви. Литва вже протягом багатьох років підтримує близькі стосунки з українськими медиками - наші лікарі та медсестри регулярно відвідують цю країну не лише для надання допомоги, але й для отримання знань: як підготувати медичні заклади до надзвичайних ситуацій, як організувати швидку медичну допомогу або ефективну логістику медикаментів.

Ми вирушили в подорож на автомобілі. Протягом кількох днів ми відвідали безліч медичних закладів та центрів реабілітації, часткову підтримку яких надає Литва. Скрізь нас зустрічали з великим теплом.

Першою зупинкою нашої подорожі був Львів, де ми мали можливість відвідати лікарню, яка спеціалізується на реабілітації пацієнтів. За прогнозами, у майбутньому до 10% населення України може стикнутися з різними формами інвалідності. Уже сьогодні можна помітити, скільки осіб, які перенесли ампутації або серйозні травми, потребують кваліфікованої допомоги. Це стане значним викликом для всієї країни, яка повинна буде адаптувати свою інфраструктуру до потреб цих людей.

Згодом ми вирушили до Дніпра, міста, яке знаходиться в безпосередній близькості від лінії фронту. Там ми оглянули близько восьми медичних закладів. Вражає стійкість та мужність людей, які працюють в таких складних умовах — серед звуків повітряної тривоги, між атаками ворога.

Ми також побували в Харкові, що розташований всього за двадцять кілометрів від лінії фронту. Ситуація тут зовсім інша: багато будівель залишилися без вікон, а на вулицях можна побачити лише кількох перехожих. Проте, навіть у таких умовах, життя триває. Ми відвідали центр допомоги, де надається різноманітна підтримка, в тому числі психологічна. Під час нашого візиту проходило терапевтичне заняття для молодих матерів і їх малюків - всього лише кілька років, чотирирічних "дітей війни". Слухаючи їхні розповіді, важко було стримати сльози. Матері та діти плакали разом. У такі моменти ще ясніше усвідомлюєш, наскільки жорстокою є ця війна і як глибоко вона ранить людей на всіх рівнях.

Спостерігаючи за тим, як війна вплинула на цей народ, неможливо не відчувати обурення перед цинізмом і жорстокістю путінського режиму.

Яким чином змінилася система охорони здоров'я України після трьох років повномасштабного конфлікту? Чи вдалося, попри значні втрати і руйнування, забезпечити її стабільність і функціонування?

На старті конфлікту значна кількість медичних працівників, включаючи лікарів та медсестер, прийняла рішення залишити країну. У деяких лікарнях частка лікарів, які пішли, сягала навіть 90%. Це стало б величезним випробуванням для будь-якої системи охорони здоров'я. Проте, незважаючи на ці труднощі, система змогла витримати удар: медичний персонал зміг адаптуватися та продовжити надання медичних послуг, навіть в умовах серйозного браку кадрів.

Сьогодні ситуація зовсім інша. Все більше людей, серед них і медики, повертаються на батьківщину. Система охорони здоров'я, хоч і працює в надзвичайно складних умовах та має обмежені ресурси, функціонує стабільно.

Система охорони здоров'я в Україні продовжує функціонувати в умовах суттєвого фінансового обмеження. Міністерство охорони здоров'я України отримує з державного бюджету лише трохи більше, ніж Литва, незважаючи на те, що в Україні проживає близько 40 мільйонів осіб. В даний час міжнародна допомога є ключовим фактором виживання системи - різні установи та донори виділяють значні ресурси на відновлення лікарняної інфраструктури та медичного обладнання.

Отже, в нинішній ситуації українська влада не має можливості зосередитися на залученні нових інвестицій чи вдосконаленні інфраструктури. Головним пріоритетом є підтримка медичного персоналу та забезпечення людей необхідними медикаментами. Під час війни втрати відбуваються не лише через вогонь і вибухи, але й через недоступність життєво важливих ліків.

Під час свого візиту я мав на меті зрозуміти, як функціонує ця система на практиці: як організовані аптеки, яким чином здійснюється постачання медикаментів та їх виробництво в умовах війни — як на початку агресії, так і майже через чотири роки. На початку конфлікту, під час хаосу, багато аптек були змушені закритися. У той період саме аптека, а не лікарня, часто ставала першим місцем, куди люди зверталися за допомогою.

- З ваших спостережень, чого сьогодні найбільше бракує українським медикам - ліків, обладнання, фахівців, а може, психологічної підтримки?

- На форумі "Міжнародне медичне партнерство: від лікаря до лікаря", організованому Оленою Зеленською в Києві, ми широко обговорювали саме це питання. Міністр охорони здоров'я України підкреслив, що одним з найбільших викликів є необхідність забезпечити догляд за пацієнтами у дуже важкому стані. Мова йде не тільки про ветеранів війни, а й про людей, які страждають на онкологічні та важкі хронічні захворювання.

Тому Україні потрібно, щоб частина цих пацієнтів могла лікуватися в інших країнах. Таке партнерство вже діє - до допомоги приєдналися Литва, Польща, Латвія, Німеччина - але цього все ще недостатньо. Догляд за важкими пацієнтами вимагає величезних людських ресурсів і багато часу від українських медиків.

Україна продовжує значною мірою покладатися на фінансову та експертну допомогу. В країні існує дефіцит сучасних лікарських засобів та високих стандартів медичного обслуговування, які можна знайти в країнах ЄС або США. Також важливо забезпечити доступ до передових хірургічних технологій і медичних апаратів.

Підсумовуючи, можна сказати, що сьогодні система охорони здоров'я України найбільше потребує сучасних ліків, медичного обладнання, інвестицій, обміну досвідом та солідарного прийому частини пацієнтів в інших країнах.

Україна активно працює над адаптацією європейських стандартів у сфері охорони здоров'я та фармацевтики. Яку саме роль у цьому процесі займає Литва, і які спільні ініціативи наразі реалізуються?

Перш ніж усе інше, ми стоїмо на боці України в її прагненні стати частиною Європейського Союзу. Це тривалий шлях, що потребує адаптації багатьох секторів до вимог ЄС, зокрема в сфері охорони здоров'я. Саме тому обмін досвідом між нашими державами є вкрай важливим.

Другий важливий напрямок співпраці - фармацевтика. Литва поки що не виробляє ліків - в основному виробляються харчові добавки, - а Україна має значно більший потенціал у цій галузі. Якщо в майбутньому ліки, вироблені в Україні, досягнуть європейських стандартів якості, їх можна буде постачати і на ринок Литви. Це не тільки знизило б ціни, але й допомогло б уникнути перебоїв у постачанні, з якими ми стикалися, наприклад, під час пандемії.

У вересні Литва, в кооперації з партнерами з Польщі та Німеччини, здобула перемогу в конкурсі на проект Європейського Союзу "Twinning", який спрямований на підтримку України. У рамках цього проекту, що фінансується ЄС, Державна служба контролю за лікарськими засобами Міністерства охорони здоров'я Литви, Національний центр крові та Центральна агенція з управління проектами спільно працюють над ініціативою "Допомога у створенні Державної служби контролю за лікарськими засобами та медичними виробами України".

Мета проекту - допомогти реформувати регуляторну систему України та створити незалежну Державну агенцію з контролю за лікарськими засобами та медичними виробами, що діятиме відповідно до найкращих практик Європейського Союзу.

В одному з ваших постів у соціальних мережах ви згадали про молодого пацієнта з України, який втратив руку та ногу. Він розповів: "Коли війна почалася, я ще навчався в школі". Чи були під час цього візиту моменти, які вас здивували? Що вас особисто вразило найбільше?

Найбільше вразило розуміння, як війна змінює людину. Я не міг повірити, що цей юнак ще такий молодий – на вигляд він здавався значно старшим. У його очах була така глибина болю і мудрості, яку життя зазвичай не приносить у двадцять років. Війна відбирає у людей не лише здоров'я, а й те життя, яке вони ще не встигли пережити.

Він не встиг розпочати своє навчання, збудувати сімейне життя або визначити плани на майбутнє. Лише у двадцять років він втратив не лише кінцівки, але й відчуття, що попереду у нього є час, надія та сили для життя.

Безумовно, я впевнений, що його життя знову набуде сенсу – підкріплене психологічною підтримкою та сучасними протезами, він зможе відновити активність. В Україні є тисячі людей, чиї долі зазнали подібних випробувань.

Особливо вражаюче спостерігати, як війна позбавляє людей не лише фізичного здоров'я, а й гідності, надії на майбутнє та впевненості в тому, що життя знову зможе повернутися до звичного порядку.

Отже, Литва продовжить свою підтримку України, вкладаючи значні ресурси у фізичну та психологічну реабілітацію осіб, постраждалих від війни. Спільно з прем'єр-міністром ми ухвалили рішення надавати допомогу дітям, які залишилися без батьків або стали жертвами викрадення з боку Росії. Допомога цим людям — це не просто дипломатичний крок, а питання людяності та нашого морального обов'язку перед тими, кому війна забрала майже все.

Які уроки ви винесли з цього візиту, стосовно литовської системи охорони здоров'я? Які зміни або покращення слід впровадити, аби підвищити нашу стійкість у кризових ситуаціях, таких як пандемії, кібератаки чи потенційні військові конфлікти?

- Перший урок стосується критичної інфраструктури - речей, які в мирний час часто здаються само собою зрозумілими. Наприклад, електрогенератори - вони необхідні в кожній медичній установі, але працюють на паливі, яке є легкозаймистим. Тому таке обладнання має бути встановлене під землею і належним чином захищене. Навіть кілька секунд перебоїв з електропостачанням у лікарні можуть означати втрату життя багатьох пацієнтів.

Другий урок, на перший погляд простий, але все ще часто ігнорований, - захист віконного скла. Саме осколки скла були однією з основних причин травм під час обстрілів у українських лікарнях.

Інший важливий урок - належним чином підготувати підвали та нижні поверхи лікарень. Вони повинні бути пристосовані таким чином, щоб у разі небезпеки могли миттєво перетворитися на безпечні робочі місця - укриття, де можна надавати найнеобхіднішу допомогу. Деякі медичні установи також повинні мати підземні резервні приміщення, які забезпечують безпеку пацієнтів і персоналу.

Яскравим прикладом служить Ізраїль, який протягом багатьох років удосконалює підземну інфраструктуру медичних закладів, адаптуючи їх для функціонування в умовах збройних конфліктів.

Один із військових медиків, що перебуває на передовій в Україні, поділився зі мною думкою про те, що впевненість солдатів у медичних службах зміцнює їхній моральний дух і бойовий настрій на рівні з новітньою зброєю. Чи спостерігали ви підтвердження цих слів під час спілкування з українськими лікарями та пацієнтами?

- Без сумніву, так. Литва є частиною спільної системи безпеки. Ми знаємо, що в разі загрози можемо покластися на союзників по НАТО, але не менш важливо, щоб ми також були готові допомогти - в тому числі в галузі медицини. У світі, який втрачає рівновагу, саме медики стають тією опорою, яка дозволяє людям залишатися сильними.

Їхня присутність, ці білі халати і червоний хрест нагадують, що навіть у найтемніші часи людина здатна захищати життя - і саме в цьому полягає справжня перемога.

- Яким чином можна вибудувати довіру в період стабільності – ще до того, як виникне кризова ситуація? Чи є можливість підготувати суспільство та систему охорони здоров'я не лише з технічної, а й з психологічної точки зору, щоб вони змогли зберегти довіру в найскладніші часи?

Литва виховує висококваліфікованих спеціалістів, проте все ще можна почути скептичні думки — особливо це стало помітним під час пандемії. Я переконаний, що такі настрої проявилися б і в умовах потенційної кризи. Отже, наше першочергове завдання сьогодні полягає у зміцненні психологічної стійкості суспільства.

Слід усвідомлювати, що конфлікт відбувається не лише на полі бою, але і в царині емоцій та інформаційних потоків. Протягом тривалого часу Росія намагається викликати страх і підірвати довіру населення до своєї влади — достатньо згадати військові навчання "Запад" та численні провокації, які переслідують саме цю мету.

Людина, яка живе в постійній напрузі, стає менш стійкою, менш працездатною, частіше хворіє. Тому дуже важливо зберігати спокій і бути практично готовим. Кожен повинен мати план дій на "X" день - запастися ліками, водою, продуктами харчування, мати заряджений зовнішній акумулятор. Почуття готовності дає спокій і позбавляє сили тих, хто намагається нас залякати.

Найголовніше - не дозволити страху паралізувати нас і вірити, що громада, система і держава здатні діяти разом навіть у найскладніші моменти.