На шляху до європейської інтеграції: хто в Києві перешкоджає Україні наблизитися до ЄС

У 2020 році криза в Конституційному суді викликала величезні хвилі протестів. Після цього була реалізована реформа, але наразі вона знову стає предметом обговорень.

Пам'ятаєте 2020 рік? Ні, не ковід, а справжню конституційну катастрофу, коли Конституційний суд взявся знищити електронне декларування. Ініціаторами того подання були 48 депутатів - проросійські залишки системи Януковича, представники ОПЗЖ, люди Коломойського. Судді КС тоді не зупинились, і вони намагалися скасувати ще й мовну та земельну реформи.

Держава опинилася на порозі нової кризи.

Протести біля Конституційного суду продемонстрували, що громадськість не залишиться байдужою до їхніх дій. Зеленський навіть розглядав можливість призупинення роботи суду, заявивши, що "ми не знаємо, який сюрприз підготує Конституційний суд завтра чи через день". На підтримку України виступила і Венеційська комісія, яка в надзвичайно різкій формі звинуватила суд у спробах "узурпувати функції парламенту".

Проте, усунути Конституційний суд за допомогою указу президента було б, безумовно, неправильно. Тому українська влада, спільно з європейськими партнерами, вирішила ініціювати реформу цього суду. Цей крок був необхідним і мав бути реалізований ще раніше, а тепер став актуальним внаслідок фактичного конституційного перевороту.

Основою цієї реформи мала стати нова процедура відбору суддів з прозорим конкурсом.

Україна все ж реалізувала свої зобов'язання, хоча й не одразу, а лише після того, як ця реформа стала необхідною умовою для продовження євроінтеграційного курсу країни. Проте, це тривало недовго.

Зараз ми опинилися у ситуації, коли одна з ключових позитивних змін у судовій системі України, до того ж та, яка є умовою європейського майбутнього країни, є по суті заблокованою.

Також викликала труднощі друга умова, дотримання якої Україна взяла на себе зобов'язання виконати в обмін на статус кандидата в ЄС — це реформа судової системи. На сьогодні залишається невизначеним, як діяти з дискредитованим Верховним судом.

Ця стаття пояснює, з якими проблемами стикнулася наша держава у цій царині.

Обіцяну реформу конституційного правосуддя, яку обіцяли європейці, українська влада реалізувала не одразу. Після успішної відсічі спроб Конституційного Суду зупинити зміни, мотивація щось змінювати фактично зникла.

Цю тему знову підняли в 2022 році, коли конкурс на відбір суддів Конституційного Суду став першим із семи критеріїв, які Європейський Союз визначив для надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС.

Київ повинен був самостійно окреслити деталі цієї процедури. Європейський Союз поставив одну важливу умову: більше не можна призначати суддів за закулісними домовленостями чи політичними квотами. Потрібні незалежна комісія, відкритий конкурс і прозорі критерії відбору. Найважливіше - залучення міжнародних експертів, які будуть мати вирішальний вплив на вибір кандидатів.

На цьому етапі Україна виконала вимоги Європейського Союзу. Процес було затверджено, і була створена комісія, яка отримала назву Дорадча група експертів (ДГЕ). Проведення конкурсів для заповнення вакансій у Конституційному суді пройшло за новою процедурою, а обрані кандидати успішно пройшли перевірку на доброчесність і підтвердили свою політичну нейтральність.

У 2024 році з'їзд суддів разом з парламентом призначив двох суддів — Аллу Олійник та Сергія Різника. Це викликало надію на те, що Конституційний суд, нарешті, буде укомплектований незалежними суддями, а принципи Конституції щодо високих моральних якостей та визнаного рівня професійності суддів отримають реальне втілення.

Отже, на цьому все. Нових суддів ще не обрали.

Ще три місяці тому, у лютому, ДГЕ надала парламенту та президенту списки претендентів на вакантні посади. Проте відсутні будь-які укази або рішення з боку парламенту. І з кожним днем стає дедалі ясніше, що затримка не є результатом бюрократичних процедур. Справжня причина полягає в тому, що ці кандидати виявляються занадто незалежними, а отже, їх важко контролювати.

З січня 2025 року, після закінчення терміну повноважень трьох суддів Конституційного Суду, цей орган втратив необхідний кворум. Наразі в суді залишилося 11 суддів, а сім посад залишаються вакантними. Без наявності щонайменше 12 заповнених позицій, Конституційний суд не має права ухвалювати жодні рішення. У цьому контексті судді та весь апарат КС можуть лише отримувати заробітну плату, але не мають можливості виконувати свою роботу.

І справа не лише у фінансах.

Чи варто наголошувати на ризиках, пов'язаних із відсутністю ефективного Конституційного суду, особливо в ситуаціях, коли можуть виникати спірні рішення щодо воєнного стану, виборів або появи потенційних міжнародних угод? Це може призвести до значних суспільних дискусій, подібно до тих, що виникли навколо "угоди про надра".

У 2020 році Зеленський виступив з вимогою термінового очищення Конституційного суду. Однак у 2025-му він ігнорує результати конкурсної процедури, яку сам же підтримував. Якщо Європейський Союз не відреагує на це достатньо рішуче і чітко, це може стати приводом для скасування конкурсу. Подібний випадок вже мав місце: у 2022-2023 роках президент не призначив двох кандидатів до Вищої ради правосуддя, що призвело до скасування конкурсу. Це створює замкнуте коло: міжнародні експерти рекомендують "надто незалежних" кандидатів, але їх не призначають, конкурс скасовують, і кворуму немає, що знову й знову веде до тієї ж ситуації.

Рішення є очевидним — усунути міжнародних експертів, призначити своїх людей і повернутися до часів Тупицького. Проте, якщо це відбудеться, то питання зведеться не лише до конституційної кризи, а й стане серйозною загрозою для євроінтеграції. Не забудемо, що ця реформа є першим з семи ключових пунктів, за які ми вже отримали значний прогрес і довіру. А втратити цю довіру, як ви, напевно, знаєте, дуже просто.

На другому місці серед семи вимог у списку євроінтеграційних реформ знаходиться реформа Вищої ради правосуддя (ВРП) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Ці дві організації відіграють важливу роль у судовій системі: ВККС займається відбором суддів, тоді як ВРП відповідає за їх призначення, звільнення та дисциплінарні заходи.

У тому випадку Україна вважала реалізацію цього пункту своєю перемогою і мала на це обґрунтовані причини.

Ще до отримання "кандидатського переліку" від Європейського Союзу в 2021 році, ці установи розпочали процес очищення. В Етичну раду, відповідальну за відбір до Вищої ради правосуддя, а також до Конкурсної комісії для відбору до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, були залучені міжнародні експерти, які отримали пріоритетне право голосу. Це стало важливим кроком, який допоміг активізувати судову систему, що зазнала значних труднощів.

Вища кваліфікаційна комісія була створена у новому складі та почала свою діяльність.

З листопада 2023 року Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) вирішила звільнити 50 суддів, серед яких "суддя Майдану" Андрій Ключник, скандально відома Інна Отрош, а також Петро Ковзель, який входив до "оасківців". Наразі комісія активно займається оцінкою суддів Печерського районного суду та ще не ліквідованого Окружного адміністративного суду Києва, який також має свою частку скандалів. Цікаво, що в цей же період Державне бюро розслідувань (ДБР) почало проводити численні кримінальні розслідування та обшуки, пов’язані з діяльністю членів ВККС.

Разом з цим, уже з червня цього року повноваження міжнародних експертів у Конкурсній комісії завершуються. Якщо ДБР вдасться своїм тиском довести до звільнення ще одного-двох членів ВККС - буде оголошено новий добір у цей орган. І відбирати нових членів будуть уже не незалежні експерти, а представники одіозної Ради суддів, а також Ради прокурорів, Ради адвокатів. Очільником Ради суддів є ставленик судді Вовка Богдан Моніч, а Ради адвокатів - давня соратниця Медведчука Лідія Ізовітова.

Лише важко уявити, хто саме опиниться в такому важливому органі і яким чином вони здійснюватимуть відбір 550 суддів для апеляційних судів та 1800 для судів першої інстанції.

А що з Вищою радою правосуддя?

Тут влада атакує не людей, а механізм. Нардепи на чолі з Денисом Масловим, головою комітету ВР з питань правової політики, ініціювали законопроєкт, який фактично знищує дисциплінарну відповідальність для суддів.

Якщо цей закон набуде чинності, звільнення суддів, які були затримані за водіння в нетверезому стані, а також хабарників і колаборантів, стане практично неможливим.

За цих обставин відмова від незалежних міжнародних експертів у конкурсних комісіях буде фатальною помилкою.

Влада усвідомлює ситуацію, проте не має наміру змінювати свої плани. Наприклад, до Дорожньої карти з адаптації законодавства ЄС щодо верховенства права було включено процес відбору кандидатів, що акцентується на здатності органів суддівського самоврядування, без жодного слова про міжнародну участь. І це не в майбутньому, а вже найближчим часом, протягом року (термін виконання - до середини 2026 року). "Суддівське самоврядування" в даному контексті означає Раду суддів, яка постійно делегує до комісій осіб з сумнівною репутацією.

Безумовно, міжнародні фахівці не повинні залишатися в процесі прийняття рішень в Україні на постійній основі. Однак зараз явно не час відмовлятися від їхньої допомоги. Навпаки, необхідно зміцнювати їхню участь і розширювати масштаби співпраці до тих пір, поки в самому ЄС не визнають, що наша система не поступається їхній.

Інакше зараз ми можемо опинитись у точці, коли два з семи пунктів, за які Україна отримала статус кандидата і відкриття переговорів з ЄС, полетять шкереберть. І тоді країн, які будуть проти нашого вступу, буде точно більше, ніж одна.

Розповідаючи про "відкати" у питаннях судочинства, не можна не згадати сумнозвісний Верховний суд.

Коли мова заходить про найвищу судову установу нашої країни, на думку спадають російські паспорти суддів, численні корупційні скандали та рішення, які гальмують реформи. Протягом останніх двох років Єврокомісія двічі підкреслювала критичну необхідність реформування Верховного суду у своїх звітах. Це питання також порушується в Дорожній карті, однак формулювання залишаються надто загальними, а участь міжнародних експертів у процесі відбору суддів не згадується.

Це дозволяє владі пропонувати косметичні зміни замість реальної реформи.

Наприклад, 27 травня комітет Верховної Ради, який займається питаннями правової політики, висловив підтримку законопроєкту №13165-2. Цей документ фактично запроваджує формальну імітацію перевірки доброчесності суддів Верховного Суду. Депутати вдосконалили його до такої міри, що нова версія стала ще менш ефективною, ніж попередні. Згідно з новими нормами, перевірка суддів найвищого рівня взагалі не є обов'язковою — достатньо лише ознайомитися з їхніми деклараціями за останні 12 місяців. Усі попередні дані офіційно "забуваються".

На жаль, це ще один випадок, коли уряд використовує неясні формулювання вимог Європейського Союзу для створення ілюзії реформування судової системи.

Неодноразово піднімалася тема про те, що нашим закордонним партнерам слід якомога точніше формулювати вимоги, щоб зменшити можливості для маніпуляцій.

Утім, готовність Євросоюзу давати Україні більше гнучкості - не означає готовності схвалювати імітацію реформи. Тож якщо цей законопроєкт буде ухвалений, це стане лише ще однією причиною не давати Україні "зеленого світла" на вступ. Бо проти виступлять також держави-друзі України, які вболівають за реформи.

Українська влада не має розраховувати, що такі відкати лишаться непоміченими міжнародними партнерами.

У жодному з варіантів Європейський Союз не чекає у своєму складі країну, яка своїми діями демонструє намір повернути судову систему в часи Януковича. Причому не фігурально, а буквально, адже саме до 2013 року суддів відбирали представники суддівського самоврядування, адвокатури і прокуратури. Якість таких відборів була відповідною.

Але настав час міжнародним партнерам дуже конкретно формулювати, що ще Україна має зробити з чіткими вимогами:

Важливо усвідомити, що будь-яка неточність у Дорожній карті або в інших документах, які окреслюють наш шлях до Європейського Союзу, може бути витлумачена як спроба імітації реформ або відкату, а не справжніх змін. Тому всі наступні вимоги та умови нашого вступу повинні бути викладені максимально ясно та однозначно в усіх документах.

Україна вже пройшла надзвичайно складний шлях. У тому числі - у реформуванні і у боротьбі за свою ідентичність та європейську приналежність. Але сьогодні ми опинились у ситуації, коли цей шлях можуть перекреслити не лише зовнішні вороги, а й внутрішні саботажники.

В даний момент є можливість виправити ситуацію, проте для цього необхідно застосувати більш серйозний підхід. Проміжні сигнали з боку ЄС можуть вказати правильний напрямок, але реалізувати цей шлях – виключно завдання українського керівництва. І часу залишається все менше.

Создатели:

Михайло Жернаков, виконавчий директор Фундації DEJURE