"На захисному щиті". Як Україна відновлює честь, повертаючи тіла загиблих військових і жертв війни з полону в Росії.

Щомісячно в Україну повертають тіла загиблих військових та військовополонених. Кожну особу необхідно ідентифікувати та передати рідним. Як реалізується процес репатріації, розповідає матеріал РБК-Україна.

Україна і Росія періодично здійснюють обмін тілами загиблих на фронті військовослужбовців, а значно рідше - цивільних осіб. Процес повернення тіл родичам відомий як "репатріація". В Україні цим займаються кілька організацій, серед яких Міністерство внутрішніх справ та Міністерство охорони здоров'я. Їхні фахівці щоденно працюють над ідентифікацією тіл, які були повернуті в рамках репатріації, і намагаються передати їх близьким.

У квітні між Україною та Росією відбувся ще один обмін. В Україну повернули 909 загиблих військових, які загинули на різних фронтах і були виявлені в російських моргах. Тіла перевозять у великих вантажівках, оснащених спеціальними холодильними системами. У тих самих автомобілях також транспортують тіла, що не підлягають ідентифікації.

Усі 909 тіл негайно транспортують до обласних бюро судово-медичної експертизи (СМЕ - ред.), де проводять дослідження для встановлення причин смерті. Кожен випадок ретельно документується, заповнюючи безліч паперів, необхідних для проведення розслідувань воєнних злочинів.

Одночасно з цим тривають свої процедури в поліції, куди звертаються родичі. Інформацію про зникнення військового зазвичай отримують двома способами: або родичі повідомляють про це, або ж сам військовий підрозділ. Обидві сторони подають заяви і чекають на відповіді.

"Ми постійно контролюємо напрямок пошуку зниклих безвісти. Усі наші слідчі проходять спеціалізоване навчання, включаючи курси з психології, щоб ефективно взаємодіяти з родинами. Немає жодних проблем з тим, як слідчі повинні діяти у таких ситуаціях", - зазначає начальник відділу ГСУ Національної поліції Ігор Калантай у коментарі для РБК-Україна.

Поки правоохоронці займаються обробкою заяв, у бюро тривають судово-медичні експертизи. Фахівці СМЕ виділяють дві основні групи загиблих, чиї тіла були доставлені в рамках репатріації. Це ті, хто загинув на фронті, та військовополонені, яких вбили в спеціальних установах Російської Федерації. Найскладніше працювати з першою групою — тіла забирають з місця бою, де вони могли залишатися протягом деякого часу, зазначає завідувачка відділу СМЕ Інна Падєй.

"Коли тіло надходить до нас з поля бою, воно, як правило, знаходиться на стадії пізнього розкладання. Тіла часто виявляються фрагментованими та скелетованими, тобто без м'яких тканин. Деформації виникають внаслідок тривалого перебування на відкритому повітрі і через вибухові травми. Іноді, відкриваючи пакет, можна отримати багато інформації про тіло, тоді як інколи неможливо визначити практично нічого," - зазначає експерт у коментарі для РБК-Україна.

Загиблі, яких привозять з в'язниць або лікарень Росії, демонструють чіткі ознаки важкої кахексії. Іншими словами, це свідчить про те, що військовополонених просто позбавляли їжі.

"На цих тілах також можна спостерігати ознаки фізичного впливу, а також сліди деяких інструментів, які проводять електричний струм. Причини смерті можуть бути дуже різноманітними. Наприклад, це можуть бути захворювання, оскільки в ненормальних умовах людина може захворіти і, внаслідок цього, померти. Це може бути онкологічне захворювання або інфекційні хвороби," - зазначає Падей.

На даному етапі судмедексперт має на меті встановити причину смерті та здійснити відповідну експертизу. Проте, в обох процесах можуть виникати серйозні труднощі. Наприклад, іноді російська сторона самостійно проводить розтин тіл українських військовополонених, що істотно ускладнює роботу українських фахівців.

Буча, процес обміну тілами (зображення: Getty Images)

"Це вказує на те, що перш ніж з'явитися в нашій лабораторії для аналізу або потрапити до одного з наших спеціалістів, тіло вже пройшло через етапи розтину та первинного дослідження. Крім того, зібрано біологічні зразки для подальших експериментів, а також виконано численні секційні розрізи. Наприклад, під час аналізу беруть зразки шкіри з ушкодженнями для детального вивчення", - зазначила спеціалістка.

Українські судмедексперти не розуміють, навіщо в Росії витрачають свої ресурси на це. Якщо не припустити, що все це робиться заради банального бажання ускладнити цю процедуру українській стороні. Але навіщо відбирати зразки для ДНК - незрозуміло. І до того ж дуже затратно.

У СМЕ, як і в багатьох інших організаціях, що отримали додаткові обов'язки в умовах великої війни, спостерігається нестача кадрів. Ця діяльність є складною, і не кожен здатний витримати її — як фізично, так і емоційно. Медичні експерти намагаються не пропускати жодну окрему історію загиблого через власну свідомість, оскільки це може призвести до емоційного виснаження. Падєй визнає, що за весь час своєї роботи її важко чимось вразити, але є моменти, що викликають сильне обурення.

"Протягом години роботи тут ти стикаєшся з таким, що лише ролики на YouTube вдома можуть тебе шокувати, коли йдеться про розстріл наших співвітчизників. Беззахисні військові стають жертвами жорстоких нападів, переживаючи знущання та вбивства. Ви самі були свідками того, що з ними відбувається. Усе це ми спостерігаємо на наших секційних столах і фіксуємо. Ти відчуваєш гнів, обговорюєш це з колегами, але, врешті-решт, це твоя професія. Ти це бачиш, і твоє завдання — професійно зафіксувати та відобразити всі ці моменти," — зазначає Падєй.

Після того, як причина загибелі військовослужбовця з'ясована, експерти приступають до процедури його ідентифікації. Часто це буває ускладнено станом тіла, однак ідентифікація залишається критично важливим етапом. З усіх тіл беруть зразки для подальшого аналізу, які потім транспортують до ДНДЕКЦ.

Установа з розгорнутим ім'ям "Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр" сьогодні зосередила свої ресурси на процесі ідентифікації загиблих військовослужбовців. У рамках Міністерства внутрішніх справ функціонують 25 лабораторій, які займаються збором ДНК-профілів. Головний офіс, де також розміщена одна з лабораторій, розташований у Києві.

Всередині приміщення ДНДЕКЦ створюється враження, що це штаб медичної організації – по всьому простору розташоване безліч обладнання, частина з якого нагадує духові шафи. Поруч з цим працюють фахівці в захисних костюмах. Саме сюди доставляють фрагменти тіл загиблих військових для отримання ДНК-профілів.

"Для проведення дослідження достатньо мати зразок кісткового матеріалу або зубів довжиною 10-15 см. Це дозволяє на початкових етапах механічної обробки переходити до молекулярно-генетичного аналізу. Ми використовуємо спеціалізовані набори екстракції, які руйнують кісткову тканину або зуби, перетворюючи їх на розчин, з якого потім можна виділити ДНК", - зазначив Руслан Аббасов, заступник директора ДНДЕКЦ, в коментарі для РБК-Україна.

Якщо фахівцям, що займаються аналізом ДНК, вдасться отримати зразок крові або частину м'яких тканин від померлого, це значно прискорить процес ідентифікації. Однак, найчастіше їм доводиться працювати з кістковими залишками. Особливо важким є завдання встановлення особи військового, який загинув унаслідок вогневого ураження.

"У випадку, якщо тіло було знищене вогнем, важливо все ж виявити залишки біологічної тканини. ДНК є складовою частиною живої природи, і ми знаємо, що вона підлягає денатурації, руйнуванню та зазнає впливу не лише навколишнього середовища, але й високих температур. Очевидно, що в разі наявності лише попелу, ідентифікація буде вкрай складною," - підкреслює Аббасов.

Заміна тіл (зображення: Getty Images)

Проте, найбільша складність для фахівців полягає в розмежуванні окремих фрагментів. Коли росіяни передають тіла для репатріації, вони часто підписують упаковки. Проте вся надана інформація підлягає перевірці. І нерідко трапляється, що в упаковці, яка має одне ім'я, можуть бути останки декількох осіб.

"Для того щоб підтвердити це і визначити, до кого конкретно належать ці залишки, необхідно ретельно проаналізувати всі фрагменти, які можуть бути в одному пакеті або в різних. Їх слід внести до Електронного реєстру геномної інформації людини. Під час подальшого дослідження інших залишків ми можемо виявити збіги, що дозволяє встановити, чи належать вони одній особі або кільком," - зазначає фахівець.

Поки в ДНДЕКЦ здійснюють вилучення ДНК-профілю, аналогічні процедури проводять і з родичами, які подали заяву про зникнення особи. Їхній генетичний матеріал заносять до єдиного реєстру, і в разі збігу ДНК-профілів їх повідомляють. Зразки для аналізу у рідних зниклих осіб беруть, зокрема, у спеціалізованих центрах, які функціонують при Головних управліннях Національної поліції.

"Наше завдання полягало у створенні платформ, які сприятимуть взаємодії між населенням та правоохоронними органами. У цих центрах громадяни можуть отримати допомогу у подачі заяв, надати біологічні зразки, пройти інтерв'ю, отримати статус справи, а також отримати роз'яснення своїх прав і обов'язків. Наприклад, фахівці проводять консультації щодо можливих пільг", - зазначає поліцейський Калантай.

Коли ДНК-профілі рідних і загиблого збігаються, їм повідомляють про це і віддають тіло. Але є військовослужбовці, у яких немає рідних. Про їхнє зникнення заявляють командири військових частин або друзі. У експертів немає можливості взяти ДНК-профіль у другої сторони, але вони знаходять вихід.

"Вилучаються особисті предмети - це будь-які речі, які використовувалися протягом тривалого часу, такі як маски, зубні щітки, бритви, головні убори, рукавички, натільна білизна, особисті прикраси та різноманітні аксесуари. Будь-що, що може містити біологічний матеріал або епітелій, що дозволяє встановити особу, якщо пройшло чимало часу. Це особливо важливо у випадках, коли немає родичів, наприклад, для сиріт або якщо близькі вже пішли з життя," - зазначає Аббасов.

Приблизно 25% досліджених зразків не мають збігів. У ДНДЕКЦ не можуть озвучити точну цифру, оскільки вона змінюється щодня — кількість загиблих зростає, проте разом з цим збільшується й число збігів. Наразі їх нараховується близько 30-50, але іноді це число сягає й ста. Експерти вважають таку тенденцію позитивною. Процес отримання ДНК-профілю займає зазвичай від кількох годин до доби.

Окрім ДНК-аналізу, існує кілька інших методів, які допомагають у встановленні особи загиблого. По-перше, хоча це трапляється не часто, можливість ідентифікації може виникнути вже під час транспортування тіла до України. Наприклад, можна використовувати татуювання або інші характерні ознаки. Якщо це неможливо, і якщо тіло збереглося у відповідному стані, фахівці намагаються провести впізнання за допомогою обличчя, як зазначає заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко.

"Зазвичай всі тіла підлягають фотографуванню. Коли обличчя дозволяє ідентифікувати особу за зображенням, ми також можемо провести розпізнавання, оскільки маємо спеціальне програмне забезпечення для цього. Наступний етап включає роботу з відбитками пальців. Тобто, з тіла знімають відбитки, і за допомогою наших дактилоскопічних баз даних ми здійснюємо порівняння, а в разі можливості встановлюємо особу," - зазначив Тимченко в коментарі для РБК-Україна.

Проте значна частина матеріалів все ж надходить до ДНДЕКЦ. Тут намагаються організувати процес так, щоб уникнути черг, але й у цій сфері спостерігається брак спеціалістів. Судові експерти-генетики — це рідкісна професія, на яку потрібно витратити багато часу на навчання. За словами Аббасова, сучасні реалії вражають експертів своїми обсягами роботи.

"Вражаючі масштаби. Я починаю усвідомлювати, що ми всі маємо певні професійні викривлення. Щиро кажучи, ми всі, як люди, трохи змінені. Якщо бути відвертим, хочеться, щоб це лише сниться," - ділиться думками співрозмовник.

Протягом перших двох років конфлікту було здійснено приблизно 30 репатріацій. Останні шість місяців обміни загиблими відбуваються в середньому раз на місяць. Ці процеси є нерегулярними: часом російська сторона передає менше тіл, а часом — українська. Наразі кількість тіл, що обмінюються, коливається від 500 до тисячі за один раз.

Відсутня достовірна інформація про кількість тіл, які залишаються в Росії або на територіях, контрольованих російською армією. Українські сили також вимушені піднімати тіла загиблих російських військових з поля бою, щоб поповнити резерв для обміну.

Особи, що беруть участь у процесі репатріації, від правоохоронців, які приймають заяви, до судово-медичних експертів, зазначають, що найбільше часу їм знадобилось для адаптації до обсягу роботи. З іншого боку, надзвичайно важливо забезпечити повернення тіл загиблих родичам. Для тих, хто роками чекає на близьку людину, яка вважається зниклою безвісти, будь-яка зміна в цій ситуації є вже значним досягненням.

Волонтери здійснюють евакуацію загиблих солдатів (фото: Getty Images)

Друге, до чого довго звикали, - стан тіл. Особливо якщо говорити про тих, кого привезли з російського полону. "Кожна репатріація обурює і кожен такий захід - це дуже складна історія нашої країни. Ми всі розуміємо нашу відповідальність. Якщо ми говоримо про репатріацію, то ми повинні встановити кожне тіло. Стан, у якому приходять тіла - це дуже обурює", - додає Тимченко.

У такій делікатній темі, як смерть, зберігати стабільний психічний та емоційний баланс вкрай складно. Судмедексперти та правоохоронці зазвичай мають досвід роботи з померлими, але ніхто не очікував, що їм доведеться займатися repatriation загиблих українських військовослужбовців. Проте, коли йшлося про загальну втомленість, багато спікерів відмовилися коментувати це питання.

"До тих пір, поки не досягнемо перемоги, я не буду обговорювати це питання. Ми продовжуємо працювати."