"Виправлення недоліків". Які проблеми турбують військовослужбовців тероборони?

На початку жовтня 123-тю бригаду ТрО звинуватили у залишенні позиції і, як наслідок, втраті Вугледара. Самі ж бійці заявили про свою неспроможність воювати на рівні механізованих бригад. Чи є ця проблема системною?

1 жовтня український OSINT-проєкт DeepState оприлюднив інформацію про захоплення Вугледара, розташованого на заході Донецької області, російськими військами. Вже наступного дня оперативно-стратегічне угруповання "Хортиця" оголосило про виведення своїх підрозділів з міста, стверджуючи, що це рішення було прийнято за вказівкою вищого командування. Проте незабаром один з військовослужбовців 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, яка захищала місто протягом двох років, спростував цю інформацію, зазначивши, що наказу про відступ не надходило. Вірогідно, рішення про евакуацію було ухвалене командуванням бригади з метою збереження життя особового складу.

Вже з 3 жовтня в соціальних мережах почали з'являтися звинувачення на адресу бійців 123-ї окремої бригади територіальної оборони з Миколаєва у втраті Вугледара, які мали замінити 72-гу бригаду. У той же час кілька десятків військовослужбовців 187-го батальйону 123-ї бригади вийшли на протест у Вознесенську Миколаївської області. Вони прибули на акцію з позицій поблизу Вугледара, що свідчить про їх самовільне залишення служби. Військові висловлювали занепокоєння щодо недостатньої підготовки та нестачі озброєння, необхідних для ведення боїв у Донецькому регіоні.

Точна кількість бійців 123-ї бригади, які покинули свої позиції під Вугледаром для проходження служби в СЗЧ, залишається невідомою - пресофіцер бригади Руслан Голосний не дав відповідей на це та інші запитання DW. Раніше він зазначав, що приблизно 40 військових вже повернулися до виконання своїх обов'язків. Крім того, під Вугледаром продовжує діяти і 72-га бригада, яка висловила занепокоєння через виснаження та втрати.

Читайте також: "Не вистачає людей". Чи втримають Покровськ новобранці ЗСУ?

4 жовтня з'явилася інформація про трагічну загибель командира 186-го батальйону 123-ї бригади ТрО Ігоря Гриба. За попередніми даними, він вчинив самогубство на командно-спостережному пункті неподалік Вугледара. Один з бійців бригади, якого цитує "Суспільне", повідомив, що за кілька днів до трагедії Гриб надав своїм підлеглим право самостійно вирішити, чи готові вони вирушити на завдання, яке могло стати останнім. Частина бійців вирішила виконати завдання, тоді як інші обрали залишитися в безпеці.

"Це надзвичайно чесна особа. Молодий та досвідчений офіцер, який, на жаль, не зміг витримати тиск і несправедливість з боку керівництва," - поділився анонімно знайомий з Грибом військовослужбовець 123-ї бригади.

7 жовтня родичі військовослужбовців, які залишилися в районі Вугледара, провели мітинг у Миколаєві. Вони закликали забезпечити бійців необхідною технікою та зброєю для виконання бойових завдань. Ініціаторкою акції виступила Вікторія, дружина одного з військовослужбовців. "У соцмережах я натрапила на звинувачення на адресу нашого батальйону в невдачах на фронті. Але їхній підрозділ виконав всі накази", - зазначила вона, пояснюючи свою мотивацію. За її словами, після першої акції протесту командування бригади запевнило родини, що бійці мають все необхідне. Проте близькі військових продовжили свої акції - нещодавно вони вже вчетверте вийшли на вулицю, цього разу вимагаючи евакуації бригади з Донеччини.

"Ми виконували роль легкої піхоти. У нас були одні умови, а нас відправили в зовсім інші," - розповідає Олександр (ім'я змінене. - Ред.), командир роти одного з батальйонів 123-ї бригади ТрО, який вирішив поділитися своїми думками з DW, зберігаючи анонімність. "Коли ми прибули під Вугледар, нам поставили запитання: де ваші квадрокоптери та наземні дрони для евакуації і доставки боєприпасів? - продовжує він. - А ми мали лише човни. Протягом одного-двох днів ми не змогли їх продати і придбати те, що нам дійсно потрібно."

Від початку повномасштабного вторгнення 123-тя окрема бригада ТрО обороняла Миколаїв, потім служила на Херсонщині. Бригада воювала на островах біля Херсона, коли їй повідомили про переміщення на Донеччину, пояснює Олександр. "У нас було завдання - замінити 72-гу бригаду на певну дату. До цього ми мали заводити людей і вивчати оборону міста, - зазначає військовий. - Із 70-кілограмовим кулеметом, під вогневим контролем, під FPV та з непрацюючим РЕБом пройти два кілометри по "зеленці" й ще два кілометри по місту. Ми готові були виконати, але не встигли - місто вже окупували".

Олександр зазначає, що його підрозділ втратив боєздатність ще до переведення під Вугледар через втрати на островах. На Донеччині близько 20 солдатів вирішили піти в СЗЧ. Командир підкреслює, що, ймовірно, вони не понесуть відповідальності за це через недавню декриміналізацію першого СЗЧ, якщо повернуться до частини добровільно. "Проте хлопці, які потрапили до Вугледара, втратили своїх товаришів і залишили місто без наказу – їх можуть переслідувати за залишення позицій", – вважає Олександр.

За його інформацією, частина із тих, хто лишились на позиціях, загинули або потрапили в полон. "На паперах я - командир роти. Але роти у мене немає. Навіть взводу немає. Ми виконуємо завдання складом відділення", - говорить військовий. "Ми працюємо в тих самих умовах, що морпіхи і 73-й центр ССО, але у нас відсутнє спорядження, - додає Олександр. - Це неадекватно".

"Територіальна оборона була задумана з самого початку як підтримуючі сили", - зазначає Андрій Півторак, ветеран, який служив у 130-му батальйоні 112-ї бригади, а потім приєднався до новоствореної 241-ї бригади, обидва підрозділи якої належать до тероборони Києва, в інтерв'ю для DW.

Півторак розпочав навчання резервістів та всіх бажаючих ще в 2018 році, коли, за його словами, тероборона була лише формальністю на папері. Офіційно ж Сили територіальної оборони стали окремою частиною Збройних сил України на початку 2022 року, після ухвалення закону про основи національного спротиву, який передбачив створення десяти тисяч штатних посад для тероброни.

Ознайомтеся також: Українська тероборона тільки починає свої перші кроки.

На початку повномасштабного вторгнення саме тероборона прийняла найбільше вмотивованих людей, зокрема й тих, кого не взяли до інших родів військ, у коментарі DW згадує Костянтин Реуцький, який також служив у 130-му батальйоні й відтоді змінив кілька підрозділів у межах ТрО. "Завдяки цьому тероборона мала в арсеналі весь комплекс цивільних знань та вмінь, і саме тому у перший рік війни стала найбільш гнучкою, винахідливою та інноваційною силою", - вважає Реуцький.

На початку масштабного вторгнення мобілізація до територіальної оборони стала найшвидшим способом, зізнається військовослужбовець, який брав участь у бойових діях в одній із бригад ТрО, під час бесіди з DW на умовах анонімності. "Система ТЦК переживала справжній колапс. У містах, де противник підійшов близько, вони зовсім закрилися. Неможливо було самостійно потрапити до штабу будь-якої бригади Сухопутних військ," – пригадує він. – "У Києві та Харкові тоді зброю роздавали просто з вантажівок чи в офісах. Роти та батальйони формувалися на ходу і відправлялися на позиції."

Додатковим стимулом для служби в територіальній обороні стало те, що держава обіцяла, що військові ТрО виконуватимуть свої обов'язки на місці свого проживання, - зазначає колишній боець тероборони. - Більшість також усвідомлювала, що відсутність важкого озброєння та належної підготовки накладає певні обмеження на можливості бригад ТрО, і вважали, що їх роль зводитиметься до виконання завдань легкої піхоти або участі в стабілізаційних заходах.

Згідно з чинним законодавством, підрозділи територіальної оборони мали право діяти лише в рамках своїх регіонів. Наприклад, після звільнення Київщини, 130-й батальйон, в якому служили Костянтин Реуцький і Андрій Півторак, був відправлений на Харківщину. "Ми вже вирушили на Харківщину, і тільки потім змінився закон, що дозволяє нам перебувати там," — розповідає Півторак. Він вважає, що зміни в законодавстві стали наслідком великої кількості добровольців, які приєдналися до тероборони. "Ми усвідомлювали, що інших варіантів просто немає. Тут є ресурси, а в інших напрямках виникають труднощі," — додає він.

"Середньостатистичний" боець ТрОшників у той період уявляв себе людиною, яка зможе затримати ворога до прибуття основних військових підрозділів, підготувати укріплення, зловити мародера або диверсанта, захистити критично важливі об'єкти інфраструктури, - згадує колишній член ТрО. - Багато хто не усвідомлював, що їх чекають місяці протистояння атакам під тиском важкої техніки та артилерії, штурми та форсування річок. Вважалося, що це завдання для піхотних бригад, штурмових підрозділів та спецназівців.

На фронтах інших регіонів підрозділи територіальної оборони стали допоміжними силами, що означає, що вони підпорядковуються більш потужним і краще оснащеним бригадам. "Чому так відбувається? Адже більшість підрозділів тероборони складаються з легкої піхоти, яка має лише обмежений арсенал, серед якого можна знайти міномети та кулемети", - зазначає Денис Семирог-Орлик, представник Центру рекрутингу Сил ТрО, який також служив у 130-му батальйоні. "Від самого початку війни тероборона використовується для заповнення прогалин".

За спостереженнями колишнього бійця ТрО, який поговорив із DW на умовах анонімності, військове керівництво - "від найвищого до комбатів" - не сприймає тероборону всерйоз. "Хоча багато підрозділів ТрО добре показали себе і на Харківщині, і в Бахмуті, і операціях біля Херсона, де вони працювали на рівні зі спецпідрозділами, - додає чоловік. - Але якщо керівництво бригади, яка отримує підрозділ ТрО у підпорядкування, не вважає його "своїм", ці ТрОшники або дуже швидко стираються, або відходять. Позиція втрачається. І винним стає саме ТрО".

Звинувачення тероборони у військових невдачах є хибним, вважає Семирог-Орлик. На його думку, проблеми можуть виникати на різних рівнях. "Якщо перед тобою стоїть завдання утримувати позицію, де раніше дислокувалася механізована бригада з 32 бійців, а у тебе всього 12, то результат буде очевидним", - зазначає він. Колишні та нинішні бійці тероборони погоджуються, що завдання, які їм ставлять, часто не відповідають їхнім можливостям.

"Чому ж існують проблеми з постачанням, і чому волонтери змушені купувати так багато речей? Вся справа в тому, що реальність не узгоджується з документами", - розмірковує ветеран територіальної оборони Андрій Півторак. Він зазначає, що штатний розклад, у якому визначені особи, їх посади та технічні засоби, був розроблений у часи, коли тероборона виконувала переважно допоміжні функції. "Але коли тероборона почала діяти як звичайні батальйони Сухопутних військ, штатний розклад перестав відповідати сучасним вимогам," - додає Півторак. Проте, як він повідомляє, нещодавно в штатний розклад батальйону, в якому він служив, були внесені деякі корективи, враховуючи бойовий досвід.

На забезпечення може поскаржитись не лише ТрО, а й інші роди військ, апелює Аліна Сарнацька, демобілізована військовослужбовиця, яка служила старшим бойовим медиком роти у 241-й бригаді ТрО. "Немає такого, щоб у якихось підрозділах служилося прекрасно. ТрО дуже часто воює приданими, розрізненими частинами. У ТрО менше важкого озброєння. Але все залежить від того, як люди налагодять своє забезпечення. Конкретно в моїй роті було набагато більше всього необхідного - старлінків, машин", - маючи на увазі допомогу волонтерів, пояснює ветеранка.

Підрозділи територіальної оборони (ТрО) створені згідно з законом про основи національного спротиву, повідомляє представник Командування Сил ТрО Олександр В'юннік у відповідь на запит DW. "Тому важке озброєння, таке як танки, бойові машини піхоти та артилерія, у нас відсутнє," - уточнює він. "Проте сьогодні військовослужбовці ТрО виконують ті ж завдання, що й інші підрозділи Збройних Сил України, які мають важке озброєння та артилерію."

Їхнє забезпечення на фронті - відповідальність командування відповідних угруповань військ, пояснює представник Командування Сил ТрО. А нестачу ресурсів наразі відчувають усі підрозділи Сил оборони. "Наша держава, на жаль, поки що не в змозі самостійно виготовити необхідну кількість техніки та озброєння. А поставки від наших західних союзників не перекривають необхідні потреби", - коментує В'юннік.

Окрім того, військовослужбовці територіальної оборони почали висловлювати стурбованість щодо нестачі особового складу ще до того, як ця проблема набула масштабів. "Вже у 2022 році мобілізованих більше не направляли до тероборони", - зазначає Костянтин Реуцький, військовий з одного з підрозділів ТрО. З 2023 року з територіальної оборони почали активно переходити добровольці, додає демобілізована військовослужбовиця Аліна Сарнацька. "Серед основних причин цього - обмежена матеріальна база. Люди переходили в підрозділи, де були наявні бронетехніка і необхідні ресурси", - пояснює вона, ветеранка служби.

Цьогоріч на людський ресурс вплинула й проблема СЗЧ - станом на вересень зареєстровано втричі більше таких випадків, ніж за той самий період минулого року. Але це є характерним для всього війська і, на думку Сарнацької, пов'язано з відсутністю визначених термінів служби.

Ознайомтеся також: Дезертирство у Збройних Силах України: тисячі справ, але до судового розгляду доходять лише окремі випадки.

Деякі бійці територіальної оборони висловлюють думку, що поповнення їхніх підрозділів відбувається "по принципу залишкової черги". Однак Денис Семирог-Орлик, який відповідає за процес рекрутингу в ТрО, має іншу точку зору. Він стверджує, що в даний момент усі бригади тероборони є пріоритетними для укомплектування. Це означає, що особа, яка успішно пройшла відбір у конкретний підрозділ ТрО, з великою ймовірністю буде направлена саме туди. "Просто люди не вступають. Таке ж падіння спостерігається зараз по всій країні", - додає він.

Проблеми, з якими стикаються бійці ТрО, значно позначаються на їхній мотивації та результативності. "Коли навіть звичайні громадяни запитують: 'Ти в ЗСУ чи в ТрО?', це створює відчуття другорядності," - ділиться своїми відчуттями екс-боець ТрО.

"На жаль, військове командування вирішило відмовитися від концепції тероборони, яка була задумана до масштабного вторгнення. В результаті, усі її сильні сторони виявилися знівельованими, тоді як недоліки стали ще більш помітними", - зазначає Костянтин Реуцький, який продовжує свою службу в територіальній обороні.

Як і багато інших бійців тероборони, він вважає, що вищі командири планують підпорядкувати ТрО Сухопутним військам. "Не певен, що це принесе позитивні результати в найближчій перспективі. І вже точно це не буде на нашу користь у довгостроковій перспективі," - висловлює свою думку Реуцький. Бійці, з якими спілкувалася DW, переконані, що тероборона повинна залишатися окремим видом військ. "У ТрО вже сформувалися справжні бойові офіцери, сержанти та солдати, які пережили як найскладніші, так і найуспішніші моменти цієї війни. Але якщо змінити керівництво та почати активніше розвивати потенціал ТрО в підготовці, техніці та бойових засобах, ця структура зможе продемонструвати свою ефективність," - зазначає колишній військовослужбовець ТрО, просячи зберегти анонімність.

Одночасно в Командуванні Сил територіальної оборони спростували інформацію про можливість підпорядкування тероборони Сухопутним військам. "На сьогодні немає жодної офіційної заяви з цього питання від військово-політичного керівництва країни," - зазначив представник Командування Сил ТрО Олександр В'юннік у відповідь на запит DW.