Криївка об'єднує своїх. У Прикарпатті пройшов фестиваль пісень повстанців (ФОТО)

Днями у селі Великий Ключів на Коломийщині відбувся фестиваль повстанської пісні "Покрова". Через погоду він не був таким чисельним, як минулоріч. Та як сказав Геннадій Романюк, один з організаторів події: "Тут зібралися дійсно ті, кого болить Україна".

На фестиваль зібралися ветерани та військові, що отримали відпустку на цей час, а також волонтери, які підтримують армію з 2014 року. Серед учасників були й ті, чиї батьки були засуджені за участь у підпільній діяльності. Також на заході присутніми стали родини повстанців, які загинули у цьому місці, перебуваючи у криївці. Не обійшлося й без бардів, які виконували оригінальні пісні про сучасну війну, а також традиційні повстанські мелодії, повідомляє Репортер.

Фестиваль повстанської пісні з 2021 року проводять біля відновленої криївки на присілку Царинка. Це пам'ятне місце, адже 2 жовтня 1951 року у криївці підірвалися троє повстанців: окружний провідник Іван Кулик "Сірий", районний провідник Юрій Дронюк "Яр" і його дружина, друкарка Анна Дронюк "Муха".

У 2018 році група небайдужих людей під проводом Геннадія Романюка відкрила це місце, очистила його і встановила хрест. А вже в 2021 році була відновлена криївка. Цю ініціативу започаткував Василь Дронюк, син загиблих повстанців на псевдо "Яра" та "Муха".

Це його була ідея зробити криївку, - говорить Геннадій Романюк. - Він цим жив. Був на відкритті, а через кілька місяців, на жаль, помер.

На святі щороку присутні його дружина Марія Дронюк та донька Світлана Попадюк. Ця родина дбає про цю криївку, забезпечуючи в ній завжди охайність і порядок.

Пані Марія переказує розповіді чоловіка. На момент загибелі батьків йому було лише чотири роки.

Досліджуйте також: Від піхоти до управління безпілотниками. Павло Глодан з "Едельвейсу" розповідає про технологічні аспекти війни.

Він казав, що не пам'ятає обличчя батьків, але пам'ятав, як вони якогось вечора прийшли додому і батько сидів і чистив зброю, - розповідає пані Марія.

Вона зазначила, що для чоловіка було надзвичайно важливо відновити цю криївку, щоб вшанувати пам’ять своїх батьків. Адже досі залишається невідомим місце поховання повстанців.

Після втрати батьків опікуватися ним і його старшою сестрою взялася бабуся. Трійця довгий час ховалася у різних селах, намагаючись уникнути затримання.

Це яку треба мати силу волі, ви мені скажіть? Три гарнізони їх оточили! І вони, аби не здатися, підірвали себе, - говорить пані Марія про свекруху та свекра.

А здав криївку Дмитро Тучак з Городенки на псевдо "Кіров". Він був головою районної організації СБ (Служби безпеки). Мав би виявляти зрадників, а зрештою став ним сам.

Дружину Тучака, яка також була підпільниця, арештували, - розповідає Геннадій Романюк. - У них була маленька дитина. Її почали обробляти і вона почала писати йому, мовляв, буде тобі пощада, пощадять нашу дитину. Він пішов на зраду. Це був його перший злочин із сотні. 120 людей - командирів різних ланок - було розстріляно або відправлено на Соловки через нього.

Ще Романюк розказує, що потім через багато років Дмитро Тучак працював на заводі "Більшовик" у Києві. У 1991 році до нього приїхали ті, які ще лишилися живі та які повернулися з Соловків. Усе йому сказали.

Врешті-решт, все закінчилося тим, що він зазнав інсульту і помер у стражданнях, а його син покінчив життя самогубством. Той самий син, через якого він вчинив цей жахливий вчинок, - зазначає Геннадій Романюк.

Щороку до криївки навідується родина Боледзюк, до складу якої входять сестри Надія Боледзюк і Оксана Гаращук, а також їхня мати Галина Гаращук.

«Моя бабуся служила зв'язковою в УПА», - ділиться спогадами Надія Боледзюк. - «Вона часто пересувалася цими лісами, щоб зустрічатися з хлопцями, і мала позивний "Сосна". Її зловили та засудили до 15 років суворого ув'язнення. В результаті вона відбула 11 років, а після цього ще 4 роки провела у вільному поселенні».

Пані Надія зазначає, що ця боротьба, безперечно, успадкована від їхньої бабусі. Її мати, Галина Гаращук, працює медиком і брала активну участь у подіях Майдану. У 2014 році вона вирушила на Донбас, і до 2022 року виконала шість ротацій на цій території.

За два дні до початку вторгнення маму знову викликали, але вже підкачало здоров'я і ми її просто не відпустили, - говорить пані Надія. - А ми з сестрою почали ще 2014 волонтеркою займатися, досі продовжуємо.

З Гуляйполя, що на Запоріжжі, прибув молодий солдат на ім'я Дмитро, який носить позивний "Кобра". Наразі він користується відпусткою. Цю укриття він збудував власноруч разом із товаришами з організації "Тризуб імені Степана Бандери".

Усе, що тут є, ми познаходили, коли копали, - банки металеві, патрони, посуд, - показує Дмитро побратиму Олександру Алієву. - Оця криничка так і була, ми її відновили. Оця друкарська машинка тут не просто так. Тут була серйозна криївка, де сиділи провідники й станичні ОУН-УПА. Тут друкувалися листівки, аби люди розуміли, за що воюють повстанці.

Коли Дмитро почав відновлювати криївку, йому виповнилося приблизно 20 років. З моменту початку вторгнення він перебуває на фронті, виконуючи обов'язки мінометника.

Були моменти, коли нам було дуже важко, - розказує військовий. - Я, як людина, яка знає історію, то собі згадував, що нашим попередникам легше не було. Нам по-своєму важко, їм по-своєму було важко. Вони воювали в підпіллі. Ми раді, що воюємо за 1300 км від дому. У нас як би там не було є лінія. Тобто, з одної сторони ми, з другої сторони москалі. І це якоюсь мірою краще, бо можемо тут вільно ходити й про це все говорити.

Щороку фестиваль повстанської пісні об’єднує бардів і хористів з усіх куточків України. Як завжди, з Києва прибула Юлія Майборода, відома як "Бандерівна". Її композиції стали справжнім свідченням війни, оскільки з 2014 року вона активно подорожує, виступаючи для військових, а також займається волонтерською діяльністю.

У її доробку - понад 60 пісень, які вона називає "окопно-бліндажною лірикою".

У мене є композиції про артилерію, снайперів, піхоту та танкістів. Усі ці пісні є своєрідними образами життя, - зазначає "Бандерівна".

Бард Дмитро Скрипа відвідує криївку двічі на рік: у травні, коли святкують День Героїв, та на свято Покрови. Його зовнішність нагадує образ козака, а походить він із Луганщини.

"Чи знаєте ви, що один із повстанців, які загинули на цьому місці, на прізвище 'Сірий', походить з Донецької області?" - запитує пан Дмитро. "Він користувався великою повагою серед своїх товаришів по боротьбі і зрештою став окружним провідником. А родом він із села Грабове, що в Шахтарському районі."

А ще музиканти із захватом розказують, що місцевий колектив знає і виконує зо 30 повстанських пісень. На жаль, цього року їх не було. Та кажуть, дай Боже дочекати й наступного року почути ту історію підпілля у піснях.