Компромісні умови з Росією: які вимоги можуть висунути Україні для припинення конфлікту.

Політолог поділився думками про те, які компроміси може зробити Україна для досягнення миру після початку повномасштабного конфлікту.

Раніше представник президента США Дональда Трампа в Україні натякнув на необхідність компромісу з обох сторін для досягнення миру, що може включати поступки з боку Києва, зокрема втрату територій, які знаходяться під контролем Росії. Кіт Келлог в інтерв'ю Fox News зазначив, що "обидві сторони повинні будуть піти на певні поступки". Які саме можуть бути ці поступки, яка доля Запорізької атомної електростанції та чи є можливість покарання агресора - про ці питання УНІАН поспілкувався з Ігорем Рейтеровичем, кандидатом політичних наук і політологом.

Що буде з Курщиною? Ми звідти просто вийдемо чи в обмін на неї Росія вийде з якоїсь нашої території? Адже головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що серед наших пріоритетів, зокрема й операція в Курській області. І на тлі розмов про можливі перемовини виглядає так, що для нас це ласий шматок, звичайно ж, який можна використати. А для Росії Курщина - цінна. То чим і яку ціну вони готова заплатити за неї? Чи не вийде так, що у Москві визнають таку можливу ціну непомірною?

На даний момент важко зробити однозначний висновок, оскільки існує безліч можливих сценаріїв. Проте, без сумніву, це може стати важливим засобом впливу на Росію.

Згідно з інформацією, що з’являється в медіа, хоча й не отримала офіційного підтвердження, відбувається унікальний процес взаємодії. Україна проявляє жест доброї волі, виходячи з Курської області, тоді як російські сили залишають кілька інших регіонів України.

Наприклад, я чув про Запорізьку і Херсонську. Що вони, власне, це роблять для того, щоб повернути контроль над своєю так званою історичною територією.

Проте, для успішної реалізації даного плану необхідно забезпечити контроль над Курською областю до того моменту, коли розпочнуться переговори щодо завершення активних бойових дій.

В іншому випадку це не матиме жодного сенсу, якщо, наприклад, Росія буде намагатися видалити наші війська з цієї території і потім говорити про те, що "а нам нема на що міняти", обмін тут неможливий, бо у вас просто немає чого нам запропонувати.

Отже, в даному контексті важливо звернути увагу на те, яким чином ситуація може змінюватися в майбутньому. Якщо на той час контроль над цією територією залишиться, тоді з'являться різноманітні можливості для змін і адаптацій.

Ви згадали про Запорізьку область: у цих можливих поступках територіями передбачена доля ЗАЕС? Вона залишиться в окупантів чи повернеться додому?

Ми не маємо чіткої інформації з цього приводу. Розумієте, ми зараз обговорюємо досить теоретичні ситуації. Нова інформація починає з’являтися, хоча вона ще не підтверджена, і йдеться про те, що Україна нібито пропонувала транзит газу в обмін на Запорізьку атомну електростанцію. Проте питання довіри до цієї інформації залишається відкритим.

На мою думку, з огляду на логіку, ЗАЕС має бути повернено Україні. Це питання не лише радіаційної та атомної безпеки, але й економіки, що робить його надзвичайно важливим для нашої країни.

Відповідно до цих принципів, очевидно, що вся територія, а також атомна електростанція мають бути повернені під контроль України.

Але чи захоче піти на це Росія - знов-таки, це питання риторичне. Все залежить від того, який інструмент тиску буде у нас і який інструмент тиску буде у Сполучених Штатів. Тобто як вони змусять Росію, власне, піти на такі умови.

Яка перспектива чекає на сухопутний коридор до Криму у разі укладення мирної угоди? Наразі він фактично функціонує. Чи є ймовірність, що Маріуполь залишиться під контролем України?

Якщо говорити про різні можливі сценарії, то в умовах надзвичайно оптимістичного розвитку подій цей коридор може взагалі відсутній.

Проте я маю занепокоєння, що ситуація з Маріуполем, принаймні в даний момент, не є сприятливою для України.

Росія активно просуває ідею, що принаймні дві області – Донецька та Луганська – повинні обов'язково бути під її контролем. Але яке місце у цьому контексті займає Маріуполь? Ось у чому полягає суть питання.

Тобто тут така маніпуляція географічними межами і географічними термінами. Але Росія ґрунт для цієї маніпуляції готує. Готує достатньо давно. Тому може бути таке, що частина територій Херсонської та Запорізької областей дійсно буде повернута, але от в межах, власне, Донецької області Росія буде до кінця стояти і вимагати від Сполучених Штатів і від інших країн, і від України, в тому числі, поступок в цьому питанні.

Не йдеться ж про офіційне визнання приєднання цих територій до Росії. Ні. Цього не буде за жодних обставин. Але в контексті якогось фактичного контролю, радше за все, так і буде.

А як українське суспільство реагуватиме на мирну угоду між Україною та Росією? Чи готові українці до компромісу, який фактично завжди означає якісь поступки? Чи люди готові пожертвувати, скажімо так, до останнього? І де ця остання межа?

Якщо проаналізувати результати нинішніх опитувань, можна побачити, що велика кількість українців готові до завершення бойових дій. Вони усвідомлюють, що це навряд чи призведе до ідеального розвитку ситуації для України.

Проте вони готові прийняти це рішення за умови надання певних гарантій безпеки для нашої країни. Це означає, що в майбутньому не повинно бути повторення масштабної війни з боку Росії.

Суть питання полягає в умовах, які супроводжуватимуть перемир'я, і, по-друге, в реальних гарантіях безпеки для України. Якщо ці умови будуть прийнятними та справді відповідатимуть нашим національним інтересам, то більшість людей підтримають цю ініціативу.

Проте певний біль, звичайно, залишиться. Він нікуди не подінеться. Але це буде визнане як менше зло. Що краще так, ніж продовження з незрозумілими перспективами.

А слово Путіна на перемовинах - воно взагалі чогось варте буде? І якщо так, то хто забезпечуватиме цю реальну його вартість: російські еліти, миротворці західні чи ціни на нафту, чи якісь заяви Трампа?

Думаю, що тут ключовий момент - це саме гарантії, які буде отримувати Україна, а не якесь там слово Путіна чи якийсь там підпис під якимось документом.

Плюс, можливо, додаткові гарантії з боку США у вигляді двосторонніх договорів з нами. Позиція Китаю, який, в принципі, може виступити теж третьою стороною в цих перемовинах і ніби затвердити своєю присутністю їхню реалізацію.

Я сумніваюся, що Китай візьме на себе пряму відповідальність як гарант виконання. Однак, він може виступати в ролі учасника в цьому процесі.

Таким чином, питання зводиться не лише до слів чи обіцянок, а переважно до конкретних гарантій, які будуть запропоновані, обговорені і, сподіваємось, схвалені.

Якщо ми говоримо про перемовини, то що має відбутися, щоб війна не розпочалася знову після закінчення каденції Трампа - за чотири роки?

Два ключових аспекти. Перший аспект – це приєднання України до НАТО. Другий сценарій, який є менш позитивним для нас, але все ж реальним, – це введення миротворчих сил.

Крім того, існують реальні угоди, які були схвалені парламентом США та кількома європейськими країнами. Це включає в себе збереження українських Збройних сил у їхньому повному складі, а також продовження всебічної підтримки в військово-технічній, політичній, економічній та фінансовій сферах тощо.

Це будуть достатні гарантії, які це, в принципі, точно затвердять. Всі інші варіанти - вони просто війну відтермінують, радше за все, ніж її припинять назавжди.

А що потрібно від перемовин Путіну? Перерва, щоб наклепати танків і ракет, і знову наступати? Чи дійсно Росія завдяки ЗСУ буде неспроможна декілька десятиріч, наприклад, на це і зализуватиме рани?

Усе визначається умовами підписання. Путін, з огляду на потужний пропагандистський апарат, який він має в країні, може подати цю ситуацію як безумовну перемогу Росії в будь-якому випадку.

Чи буде у нього бажання йти далі - воно буде залежати від того, як буде укладена угода, на яких умовах. Якщо там будуть дійсно гарантії для України і збереження Збройних сил, - у нього просто не буде такої можливості. Бо він буде розуміти, що він буде в будь-якому випадку тоді мати справу з Україною.

Якщо, скажімо, ця угода виявиться надзвичайно вигідною для нього і суттєво не покращить ситуацію в Україні, то Європа може зіткнутися з серйозними конфліктами в майбутньому.

Чи можливе, що зло залишиться без покарання? Якщо проаналізувати війну та розмови про потенційний план Трампа, згідно з яким Крим залишається під контролем Росії, чи не свідчить це про легітимацію зла, відкриваючи шлях для нових дій? І чому впевнений Трамп боїться поразки Путіна?

Трамп, як і Байден, як і всі інші світові лідери, - вони бояться ядерної зброї, яка є у Росії. І вони бояться певної непрогнозованості з боку Путіна. Тому ми з жалем, радше за все, мусимо констатувати, що принаймні на певний період часу зло буде принаймні покаране не так, як воно повинно було би бути покаране.

Можливо, є надія, що в майбутньому цю ситуацію вдасться виправити, змінити та притягнути винних до відповідальності. Проте наразі це, скоріш за все, буде надзвичайно важким компромісом. Такий компроміс, ймовірно, дозволить зберегти частину нинішньої російської влади в її теперішньому вигляді.