Індустріалізація 2.0: чому автоматизація є можливістю для України

Цю тему обговорювали на цьогорічному Київському міжнародному економічному форумі, де вперше після війни індустріалізація була представлена не як пережиток минулого, а як перспективна стратегія розвитку.

Після тривалого періоду глобалізації, коли багато виробництв було перенесено в Китай, нації почали усвідомлювати, що ця стратегія стала серйозною помилкою. Те, що раніше виглядало логічним — "виробляти в місцях з нижчими витратами" — тепер перетворилося на загрозу для національної безпеки.

Пандемія яскраво продемонструвала, що у складні часи не варто покладатися виключно на "глобальний ринок". Конфлікт в Україні підкреслив цей урок: жодна держава не повинна покладатися тільки на імпорт у стратегічно важливих галузях, таких як оборона та технології. Країна, яка не має можливості самостійно забезпечити свої потреби, приречена на залежність.

Для інвесторів автоматизація виступає як індикатор зрілості ринку. Використання роботизованих процесів забезпечує контроль якості, передбачуваність та надійність інвестицій. Це є надзвичайно важливим для відновлення довіри до української промисловості після конфлікту.

Європейський Союз і Сполучені Штати нині обговорюють процес реіндустріалізації, що передбачає повернення виробничих потужностей на рідні території. Це практичний підхід, спрямований на зменшення залежності та зміцнення економічної незалежності.

Для України це не тільки економічна проблема, а й завдання відновлення національної індустріальної потужності. Необхідно змінити курс з політики виживання на стратегію "Зроблено в Україні": виробляти, розширювати та інвестувати.

Нова індустріалізація -- це не про відтворення старих моделей виробництва, а про перехід до інтелектуальних систем. У центрі цієї трансформації -- роботизація. Саме вона визначає, наскільки швидко країна зможе відновити промислову силу.

Еволюція штучного інтелекту викликає занепокоєння, що машини можуть замінити людей. Індустріалізація 2.0 — це не лише технологічний аспект. Вона переосмислює роль людини у процесі виробництва. Автоматизація звільняє робітників від рутинних завдань і відкриває нові можливості для людської креативності — аналітики, інженерії, управління складними системами та розробки інновацій. Проте без потужної інженерної бази, належної технологічної підготовки і державних ініціатив, які підтримують розвиток кадрів і повернення спеціалістів, Україні буде важко досягти успішного індустріального відновлення у нових умовах.

Як зазначає Василь Хмельницький, засновник холдингу UFuture та ініціатор Київського міжнародного економічного форуму: "У центрі всіх змін - люди. Цьогорічний Форум підтвердив, наскільки великий потенціал мають українці. Попри те, що майже 4 роки ми живемо в режимі тотальної кризи, ми залишаємось у країні, інвестуємо в економіку і беремо на себе відповідальність. Тільки від спільних дій і довіри між бізнесом, державою і суспільством залежить те, в якій країні ми будемо жити завтра. Найважливіше - це створювати можливості, щоб люди могли планувати своє майбутнє і гідно жити тут, в Україні".

Сьогодні в Україні спостерігається критичний дефіцит державної стратегії щодо впровадження роботизації. Необхідно усвідомити, що не можна просто "взяти і автоматизувати все". Потрібно чітко окреслити пріоритетні сфери, які стануть двигунами нового економічного розвитку.

Роботизація вже починає трансформувати аграрний сектор: вона зменшує потребу в сезонній робочій силі, підвищує ефективність виробництва та сприяє створенню товарів з високою доданою вартістю. Переробна промисловість виступає містком між сировинною економікою та внутрішнім виробництвом. Автоматизовані та цифрові рішення в логістиці можуть вивести Україну на новий рівень, перетворивши її на транспортний центр Східної Європи, де швидкість і точність стануть основними конкурентними перевагами. Машинобудування знову займає важливе місце в економіці, закладаючи основи для технологічної незалежності країни.

Українська промисловість не лише відновлюється, а й трансформується з традиційних методів у сучасні технології, переходячи від етапу виживання до активного зростання.

Необхідно створити чітку структуру, щоб ринок функціонував не хаотично, а в рамках єдиного напрямку розвитку — з врахуванням політичних заходів, механізмів підтримки, кредитних схем та освітніх ініціатив.

Світові лідери у промисловості уже мають такі дорожні карти.

У Німеччині з 2011 року впроваджена стратегія Industrie 4.0, яка фокусується на цифровізації виробничих процесів та інтеграції робототехніки та штучного інтелекту на всіх етапах ланцюга доданої вартості. У Південній Кореї реалізується програма Manufacturing Innovation 3.0, що сприяє автоматизації малих підприємств через надання грантів та податкових пільг. У Китаї ініціатива Made in China 2025 акцентує увагу на локалізації виробництв у сфері робототехніки та зменшенні залежності від імпорту.

Декілька років тому питання відновлення промислового сектору в Україні виглядало як абстрактна ідея. Проте нині навіть під час війни відновлюються заводи, які роками простояли без діла. Українці знову демонструють, що під тиском здатні на значні досягнення.

Індустріальна економіка повертається. І разом із нею -- попит на автоматизацію, інженерію, R&D і сучасні технології, що формують конкурентоспроможність держав. Україна має всі шанси стати центром нової хвилі індустріалізації Східної Європи -- не лише як країна-експортер сировини, а як технологічний хаб. Але для цього потрібно вже зараз формувати державну політику у сфері роботизації та залучати інвестиції у промислову автоматизацію.

"Зробимо Україну промисловою знову" — це не просто гасло, а комплексний підхід до виживання та прогресу країни в епоху, коли перевага належить виробникам.