Фінансові ресурси Росії сприяли розколу серед західних країн.

Дефіцит державного бюджету на 2026 рік може серйозно ускладнити Україні можливості для ефективного протистояння російській агресії. Проте, Європейська комісія вирішила підтримати потерпілу країну, запропонувавши два варіанти фінансування для України на 2026-2027 роки. Це має на меті зміцнення її фінансової стійкості в умовах триваючого конфлікту.

За словами голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, для цього може бути виділено 90 мільярдів євро, що становитиме дві третини від необхідної суми у 137 мільярдів, згідно з прогнозами МВФ. Ці кошти можуть бути надані або через позику Євроунії, забезпечену його бюджетом, або через репараційний кредит, отриманий з російських активів. Решту фінансування Україна повинна отримати від міжнародних партнерів.

Здавалося, всі труднощі можна подолати, проте раптом виник непередбачений і неприємний поворот подій. Як повідомляють західні ЗМІ, Сполучені Штати таємно ведуть переговори з кількома країнами-членами ЄС, намагаючись переконати їх відкинути ініціативу Єврокомісії про використання заморожених активів для надання кредиту Україні на репарації. Згідно з інформацією Bloomberg, американські дипломати висловлюють думку, що ці кошти можуть знадобитися для потенційного мирного врегулювання між Росією та Україною. Вони вважають, що використання цих ресурсів для продовження військових дій було б "нечесно" — начебто взяти чужі гроші заздалегідь і ускладнити умови переговорів.

Наприкінці листопада прем'єр-міністр Бельгії Барт де Вевер висловив свою підтримку цьому аргументу, зазначивши, що запропонований план Європейського Союзу може негативно вплинути на можливості досягнення мирного вирішення конфлікту. Таким чином, здається, що конфлікт розгортається не лише на полі бою, а й у сфері дипломатії.

У цій точці перетину інтересів геополітичних гравців виникає кілька запитань. Наприклад, що стоїть за американським закликом - стратегічний розрахунок чи спроба перехопити важелі майбутнього врегулювання? Чи може Європа дозволити собі поступитися тиску, коли саме їй доведеться закривати дірку в українському бюджеті? І хто, зрештою, визначає правила гри під час війни, коли кожен тиждень вимірюється сотнями людських життів?

Щоб усвідомити, як ця американська "підніжка" змінює баланс сил, варто звернути увагу на події останніх місяців. Дональд Трамп, який керує Білим домом як слон у посудній крамниці, суттєво ускладнив процес надання допомоги Україні, фактично переклавши цю відповідальність на плечі Європи. Брюссель прийняв цей виклик: ідея перетворення заморожених російських активів на кредити для України стала своєрідною обіцянкою, що континент не залишить Україну на призволяще, навіть якщо колишній союзник зовсім відвернеться.

Але тепер, коли США виступають проти, усе перетворюється на складний політичний танець: Європа намагається стати суб'єктом, але "дядько Сем" нагадує, що, як і раніше, хоче тримати руку на глобальному пульсі.

Здавалося, що результат цієї політичної гри вже був визначений: Європа занадто звикла слідувати "логіці" Вашингтона. Однак на сцену виходить канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який, судячи з його висловлювань, розглядає російські активи як моральний обов'язок перед Україною. Я прочитав його статтю в Frankfurter Allgemeine Zeitung від 4 грудня і зрозумів, що радий за Федеративну Республіку, адже у неї такий прогресивний лідер.

Європейська комісія запропонувала план, що передбачає мобілізацію понад 165 мільярдів євро додаткових фінансових ресурсів для України, - зазначив канцлер у своїй публікації. - Ці кошти дозволять покрити фінансові та військові потреби України принаймні на найближчі два роки, а за підтримки партнерів з "Великої сімки" - і на ще довший термін. Таким чином, ми маємо можливість не лише укріпити Україну, але й надіслати Москві чіткий меседж про безперспективність продовження агресії. Це не сигнал до затягування конфлікту, а, навпаки, заклик до його завершення. Це демонструє спроможність Європи діяти, підкреслюючи, що ми, європейці, беремо на себе відповідальність за прийняття рішень і формування подій на нашому континенті.

Слід зазначити, що Німеччина наполегливо вважає необхідним надати ці фінансові ресурси Києву, підкреслюючи, що не буде жодних "американських моделей" розподілу коштів. Брюссель повністю підтримує цю позицію. Європа, вперше за тривалий час, звучить єдиним голосом, що робить опір з боку Сполучених Штатів особливо болючим і тривожним. Виникає занепокоєння, що спроби Білого дому отримати російські активи можуть свідчити не про майбутню допомогу Україні, а про підтримку Кремлю в даний момент.

Деякі аспекти ситуації можна було б проігнорувати як неминучі витрати великої політики, якби єдність Європейського Союзу була справді сильною та непорушною. На жаль, це не так. Королівство, яке володіє значною частиною російських активів, потребує певних гарантій: якщо Росія виграє судовий процес, хто візьме на себе відповідальність за виплати? Бельгія має свої підстави для занепокоєння — це схоже на страх особи, яка утримує чуже золото і не знає, чи повернеться його власник з претензіями. Європейський Союз часто нагадує великий будинок, де сусіди ділять спільні стіни, але сплять кожен у своїй кімнаті: коли один наважується на ризик, інші відчувають тривогу.

Саме тому велике значення має те, що канцлер Мерц, відклавши навіть запланований візит до Осло, вирушив до Брюсселя - не благати, як він сам наголосив, а переконувати. Є в його риториці щось дивно людське, ніби він розуміє: зараз Європа нагадує організм, де кожен орган говорить своєю мовою, але кров у нас одна. І якщо її не перелити Україні - хто тоді наступний звалиться в "непритомність"?

Логіка Трампа та його оточення викликає цікавість у деяких європейських політиків, що виглядає досить парадоксально. Адже очевидно, що в Білому домі, де головну роль відіграє бізнесмен з неоднозначною репутацією, перспективи світового порядку не визначаються міжнародним правом чи необхідним тиском на агресора. Натомість, ситуація сприймається через призму практично комерційної угоди: російські активи можуть стати предметом торгівлі, частиною післявоєнної архітектури, а, можливо, і елементом розподілу контролю над відновленням України.

Те, що в Брюсселі позначають як "фінансову підтримку для Києва", у США сприймається як потенційний засіб впливу. Іншими словами, прихильники Трампа більше турбуються не про те, як використати заморожені активи Росії на допомогу її жертвам, а про можливості отримання вигоди з цієї ситуації.

І тут неможливо не поставити запитання: як довго світ може обходитися без чесності в обговоренні проблем, від яких залежить життя сотень мільйонів людей? Це запитання може здатися наївним - мовляв, яка ще "чесність" може бути в геополітиці, - але не скидаймо з рахунків, що саме чесність і прозорість можуть стати основою довгострокових стабільних рішень. Тобто не рішень на 5-10 років, а рішень на багато десятиліть і навіть століть.

Час глобальних маніпуляцій і прихованих інтересів підходить до свого завершення. Ми спостерігаємо, як світ розділяється не лише за геополітичними критеріями, але й за моральними нормами. Наприклад, у контексті триваючої війни: одні вважають, що компроміс є необхідним для всіх учасників, тоді як інші намагаються витягти максимум вигоди з будь-яких обставин. Подібна торгівля, вибачте, явно не відповідає західним цінностям.

У сучасному контексті підтримки України важливою складовою є відкритість у аргументах, мотивації та діях. Це необхідно для формування справжнього, справедливого та стійкого миру, де інтереси всіх учасників прозорі і готові до конструктивного обговорення. В іншому випадку, мирне співіснування може виявитися вразливим. Якщо діалог не буде базуватися на чесності та довірі, будь-яка угода про мир може виявитися ненадійною, незважаючи на те, наскільки ретельно вона буде оформлена в політичному контексті.

Порте і Євроунія не можуть бути лише фасадом уявлюваних "цінностей". Уся планета спостерігає за нашим континентом як за простором, де всі системи функціонують на благо людей, включаючи не тільки громадян, а й тих, хто потребує підтримки. Не дивно, що кілька європейських держав стали притулком для людей, які втікають з різних регіонів, де панують військові злочинці та диктатори.

Україна також покладає великі надії на Європейський Союз. Знаходячись у центрі європейської безпеки, вона потребує реальних інструментів і рішень, які будуть реалізовані не лише на словах, але й на ділі, з усвідомленням відповідальності за ці вчинки.

Отже, давайте зосередимося на постаті канцлера Мерца. Його висловлювання та, що найважливіше, дії в останній час свідчать про те, що він має потенціал стати істинним лідером в Європі.

Перспектива виникнення в Європейському Союзі сильного лідера є не менш важливою темою, ніж питання надання репараційного кредиту Україні. Історія демонструє, що лідери, здатні вести за собою, ухвалювали ключові рішення в найскладніші періоди європейської історії. Згадайте таких особистостей, як Шарль де Голль, який відновив Францію після Другої світової війни, або Конрада Аденауера, що зумів відновити Німеччину після її руйнувань і поділів, перетворивши її на економічну та політичну силу Європи.

В Європейському Союзі вже давно відчувається брак справжніх лідерів, які могли б об'єднати європейську спільноту та вести її до сталих рішень, а не до короткочасних компромісів. Підтримка країни, що стала жертвою агресії, є частиною цієї проблеми, незважаючи на важкість ситуації. Схоже, що Мерц усвідомлює, що фінансова допомога Україні — це не просто "зовнішня підтримка", а питання безпеки всього континенту та збереження західних цінностей. Можливо, саме він стане тим політиком, який спонукатиме Європу діяти не лише в умовах крайньої необхідності або за інерцією, а з більшою стратегічною чіткістю, рішучістю та метою.

Я використав слово "можливо", оскільки на шляху до істинного лідерства, яке зможе забезпечити найбільш ефективні рішення для Європейського Союзу, пану Мерцу доведеться пройти ще значний шлях. Попереду ще безліч завдань — не лише на міжнародній сцені, а й всередині самої Євроунії, де потрібно створити міцну коаліцію, здатну не лише підтримувати Україну, а й протистояти зростаючим загрозам з боку Кремля.