Гірські змагання: Новий виклик - "Гран Прі Трускавця" - Авто Інформатор

Поки інші автомобільні дисципліни у своїй більшості "простоюють", у "горі" відбулися вже друга гонка цього року. Нею стало "Гран Прі Трускавця" на в чомусь новій, а в чомусь старій трасі "Урич", яка кинула учасникам свій неповторний виклик. І вона справді виявилася далеко не всім із них "по зубам", не обійшлося і без аварій, причому як серед аматорів, так й спортсменів. На щастя, на яких постраждало лише "залізо".

Дійсно, поки в "трьох китах" українського автоспорту - ралі, кросі та "кільці", - зважаючи на все, найближчим часом взагалі жодних перегонів не планується, так само як і в треку, в "горі" відбулося вже друге змагання цього року. Причому учасники гірських перегонів (якщо говорити офіційно, то - підйом на пагорб або hillclimb), цього разу вирушили не на вже звичний і добре знайомий Ужоцький перевал, а до Східниці, що на Львівщині.

Більше того, мова не йде про широко відому трасу "Східниця", що проходить через перевал Борислав-Східниця, яка стала початком української "гори" ще в 1998 році. Цього разу пілотів очікувала абсолютно нова "стежка".

Точніше, на ній, щоправда, у дещо іншому її вигляді, гонка проходила, але лише один раз, наприкінці 2021-го року, отримавши тоді досить пафосну назву - "Ворота України".

Отже, для більшості сучасних учасників ця траса виявилася цілковито незнайомою.

Вона простягається між селами Східниця та Урич, і хоча маршрут носить ім'я "Урич", усі змагання отримали ще одну вельми вражаючу офіційну назву - "Гран Прі Трускавця" (Grand Prix Truskavets). Саме тут відбулася церемонія урочистого закриття перегонів.

Протяжність "Урича" становила 3,2 кілометри з шістьма правими та п'ятьма лівими поворотами.

Цікаво відзначити, що це число є удвічі меншим у порівнянні з показниками на вжецькому підйомі, незважаючи на схожу довжину "доріжок". Крім того, більшість поворотів на "Уричі" дозволяють швидкий проїзд, і лише кілька з них вимагають зниження швидкості або гальмування.

Однак ці специфікації траси, скажімо, не є головною "проблемою" для учасників.

Офіційно перепад висот "Урича" складає рівно 100 метрів, що теж вдвічі менше, ніж на "Бескиді". А ось що не значиться в офіційному описі траси, то це її в чомусь унікальна особливість. Справа в тому, що хоча ми й говоримо про "гору", на цих трьох кілометрах "Урича" є як мінімум три ... спуски!

Інакше кажучи, ця "доріжка" за своїми характеристиками більше нагадує ралійний "доп", ніж традиційний "підйом на пагорб". Таким чином, вона поставила перед пілотами, які зазвичай звикли лише підніматися, унікальний виклик. Проте це лише частина "підступності" цієї нової траси, що починається в Східниці.

Перш за все, в контрасті з "Бескидом" на Ужоцькому перевалі, який став практично "своїм" для багатьох, цей шматок шляху має досить обмежену ширину - лише на дві смуги, і не більше.

По-друге, хоча покриття на ньому майже ідеальне з точки зору скажемо так, - "гладкості", водночас навіть у суху погоду цей асфальт досить слизький.

https://www.facebook.com/reel/1047727291167353

(По свiдотству самих учасникiв.) Не кажучи вже про те, коли починаються опади, і вони випали цього разу!

На щастя, останні події не вплинули на суботні змагання, адже дощ почався лише після їх завершення. У неділю ж опади прийшли наприкінці, створивши додаткові труднощі для кількох пілотів.

Про підступність цієї траси говорить і той факт, що в неділю гонка стартувала тільки з третьої спроби, коли перед цим вона двічі переривалася, не встигнувши початися саме через аварії!

На щастя, ця траса була створена відповідно до актуальних стандартів безпеки, а з обох сторін розташовані "гард-рейли", які запобігають випадкам випередження пілотів, що не впоралися з управлінням.

Що ж до чергових гірських перегонів, то їх формат був уже звичним для останніх років.

Два дні проходять як під копірку: ознайомлювальне тренування, два кваліфікаційні підйоми, за якими йдуть три залікові. Однак якщо раніше вони офіційно являли собою два розрізнені змагання, йдучи в залік як два окремі етапи Чемпіонату України з гірських перегонів (які зазвичай проводилися на двох поруч розташованих трасах), то на сьогодні "гора", принаймні - поки що, - проводиться як дводенні окремі змагання. А це означає такі нюанси.

Щоб бути класифікованим за підсумками гонки, кожен пілот в обидва дні має пройти як мінімум по одному кваліфікаційному підйому та два залікові.

Кваліфікація встановлює лише початковий порядок змагальних підйомів, тоді як результати кожного з днів формуються на основі двох найкращих підйомів кожного учасника. Загальний результат гонки визначається шляхом підрахунку чотирьох найшвидших підйомів за два дні.

Цей формат конкурсу є зрозумілим, проте викликає певні суперечності у випадках непередбачуваних обставин. І такі ситуації мали місце.

Наприклад, якщо трапиться серйозна аварія в перший день змагань, пілот втрачає всі шанси на успіх. Візьмемо до уваги ситуацію, коли учасник вже встиг піднятися двічі — у такому разі він би вже мав результат у форматі одноденного змагання. А якщо сходить на початку першого дня, то, якщо його виступ на другий день буде вдалим, він знову міг би розраховувати на залік, подіум і навіть на перемогу!

Так само, як і цього разу, один із учасників не зміг прибути на старт у суботу через особисті обставини, але зміг взяти участь у змаганнях у неділю. Однак у рамках цього дводенного формату, він залишився поза заліком і без нагород. Як завжди, розглянемо все по порядку.

Згадаємо ключові характеристики "гірських гонок". У цих змаганнях один пілот може змагатися на одній і тій же машині у двох різних категоріях - у своїй та в старшій.

Так само як він може їхати на двох різних машинах у двох заліках. Або на одній машині можуть виступати два учасники, причому якщо вони захочуть, навіть в тому самому заліку, тим самим стаючи прямими суперниками один одному! І всі три варіанти мали місце на цій гонці, нехай і не масово.

На нещодавніх перегонах Дмитро Дзiсь, який вперше змагався на цій "горі", брав участь у двох заліках на своєму спортивному Ford Fiesta.

Цього разу він проїхав на ній лише один раз, а вдруге сів за кермо свого цивільного Subaru BRZ у класі А3 ST, який призначений для аматорських змагань на серійних автомобілях.

Андрій Сапужак продовжив свої виступи на спортивній "Фієсті", змагаючись у двох різних класах, тоді як традиційно Дмитро Семенюк і Денис Горковчук планували поділитися керуванням Renault Megane. Проте, на жаль, ситуація склалася інакше.

Не встиг Семенюк проїхати свої два кваліфікаційні підйоми, як їхній "Меган" зрадницьки простягає своїм пілотам французьку "руку дружби", на чому виступ рівнян на превеликий жаль закінчився...

Більше того, з разних причин до Східниці не приїхав їхній напарник Бартломей Козьол, так само як і Михайло Кальмер, який також останнім часом стає завсідником "гірських перегонів". Таким чином, "Гран Прі Трускавця" зібрав 20 пілотів, з яких тільки шестеро були спортсменами ... які одразу втратили двох, не встигла гонка початися!

Таким чином, сьогоднішня "гора" більше нагадує змагання для аматорів, а не для професійних атлетів. (Звісно, варто зауважити, наскільки доречним є цей термін у контексті українського автоспорту, адже "професіоналізм" зазвичай передбачає фінансову винагороду за діяльність...) І це є ще однією суттєвою особливістю "гори".

На рівні з "професіоналами", на їх спеціально побудованих спортивних автомобілях, тут по суті може виступати будь-який бажаючий, головне щоб його автомобіль відповідав вимогам правил дорожнього руху.

Так само, як на "Бескиді-2026", на "Гран Прі Трускавця" знову тріумфував "аматор"! Проте варто зазначити ще одну характерну рису українських гірських змагань.

Офіційно в них не виводиться "абсолютний залік", як це відбувається у тому ж ралі. Тим не менш, природньо хронометраж розставляє всіх згідно з "абсолютною величиною", а саме показаного на підйомах часу. Вже звично відштовхуватимемося від нього будемо і ми.

У відсутності Миколи Осипова, який здобув перемогу на попередній "горі" зі своїм потужним VW Golf GTi, що має близько 650 "конячок" і повний привід, цього разу безумовним лідером став Олександр Худа.

Він також виступає на далеко не найпростішому "німці" - повнопривідному турбованому Audi A3, після "чіпування" потужність якого вимірюється не однією сотнею к.с.

Пілот із Дорогобича стартував на "Гран Прі Трускавця" з часом 1 хвилина 34,0 секунди в суботу, підсумувавши в перший день 3 хвилини 09,0 секунди.

У неділю Худа значно прискорився, і його найкращим часом став останній заликовий підйом, що тривав 1 хвилину 31,6 секунди. При цьому Худа вдалося використати всі шість своїх залікових спроб. Загальний результат Олександра в недільній гонці склав 3 хвилини 03,6 секунди, що в підсумку дало йому час 6 хвилин 12,6 секунди за всю дистанцію.

Найцікавіше, що перший із прямих суперників Худи за класом А4 ST, призначений насамперед для повнопривідних або "заряджених" стандартних автомобілів, розмістився лише на дев'ятому рядку протоколів, якщо брати неофіційний "загальний залік". Ним став Максим Чугаєвський.

Однак це зовсім не є несподіваним, адже він змагався на значно простішій серійній "Фієсті", хоч і в модифікації ST.

Тому зовсім не дивно, що зрештою Худу з Максимом розділила ціла хвилина. Набагато важливіше, що долю двох призових місць класу А4 ST у підсумку за сумою двох днів вирішили лише 4,6 секунди.

Саме цими результатами Чугаєвський поступився своєму конкуренту Іллі Петриченку, який змагався на тій же "Фієсті"! За два дні Максим демонстрував свої найкращі часи – 1 хв 45,9 с, зафіксовані під час другого підйому в неділю. У той же час, після двох заїздів з результатом 1 хв 46 с, Ілля на третьому підйомі в суботу показав вражаючий час – 1 хв 43,5 с.

Крім того, в результаті суботніх змагань Петриченко випереджав свого партнера-суперника на 5,6 секунди. Однак, на жаль, в їхньому випадку істотну роль зіграв недільний дощ, який почався якраз перед підйомом "других пілотів", або тих, хто стартував двічі на одному і тому ж автомобілі.

Очевидно, що на дорозі, де в деяких місцях почали утворюватися "річки" (пам'ятаєте ті незвичні для "гір" спуски?), поліпшити свої результати було просто фізично неможливо...

Пілот "моноприводу", але водночас на справжньому спортивному автомобілі, цього разу не лише здобув титул "кращого серед інших", а й зайняв друге місце в загальному заліку, якщо враховувати неофіційні результати. Мова йде про Дмитра Захарова, який протягом багатьох років успішно змагається на "горі".

Нагадуємо, що на змаганнях "Бескид-2026" наш спортсмен показав найкращий результат серед професіоналів, проте все ж таки поступився чотирьом "аматорам", троє з яких змагалися на потужних "квадроластах", серед яких був і Худ.

Цього разу він зайняв друге місце в підсумкових протоколах і вдруге офіційно здобув перемогу в спортивному класі SP 2WD 2000.

На своїй 2-хлітровій спортивній (яка має каркас безпеки і дозволені техвимогами модифікації) Honda Civic Type R Дмитро відразу "вистрілює" 1 хв 36,7 с, після чого поступається сам собі 4 секунди. Щоправда, вони крилися в несправності, а саме "серце" його машини не хотіло битися вище за певні оберти і йшло у "відсічку".

До неділі команда Захарова внесла корективи у стан "японки", після чого її робота стала не лише швидшою, а й вражаюче стабільною. Дмитро продемонстрував результати 1 хв 36,8 с і 1 хв 36,6 с — в обидва дні він скористався своїм правом і піднімався лише по два рази.

Отже, гонщик спортивного "Сівіка" програв неофіційному чемпіону "Гран Прі Трускавця" 18 секунд. Проте, якщо взяти до уваги різницю у потужності їхніх автомобілів, а також повний привід "Ауді" Худи, то цей розрив виявляється не таким уже й значним...

Другим серед усього "моноприводу" і третім загалом гонку закінчив ще один завсідник "гори", але серед аматорів - Маркіян Клименко, який традиційно виступає на "бе ер зе-шці".

На "Бескиді-2026" саме Маркіян фінішував першим поза його неофіційним подіумом, окупованим пілотами повного приводу, і найкращим серед усіх, хто виступав на монопривідних автомобілях незалежно від "спорт" чи серійний, випередивши на одну позицію Захарова.

Цього разу Клименко поступився Дмитру, але лише на 2,2 секунди в загальному підсумку за два дні змагань. В свою чергу, Маркіян здобув офіційну перемогу в класі А3 ST, призначеному для 2-літрових серійних "моноприводів". У суботу найкращий час Клименка на підйомі склав 1 хв 38,8 с, а в неділю він покращив свій результат до 1 хв 37,4 с.

Як було зазначено раніше, Дмитро Дзісь цього разу обрав виступати у двох заїздах, але на різних автомобілях. І що дивно, він показав кращий результат не на повністю спортивній "Фієсті", а на серійній BRZ. Ця модель, разом із своїм аналогом від "Тойоти", стає все популярнішою серед автомобілістів на українських гірських трасах.

Саме на серійних "плеядах" Дмитро фактично зайняв 4-те місце на "Гран Прі Трускавця" та став другим у офіційному заліку А3 ST.

У суботу, на третьому заїзді, він вдосконалив свій результат до 1 хвилини 39,9 секунди, а в неділю на аналогічному підйомі досягнув найкращого часу в гонці — 1 хвилина 37,8 секунди. В результаті, за підсумками обох днів, Дзісь програв переможцю у своєму класі лише 4,3 секунди.

Замкнувши трійку у класі А3 ST, Андрій Ромас продемонстрував свою майстерність. Він виступав на, хоч і непримітному ззовні, але все ж потужному "Сівіку".

Він розпочав гонку з часом 1 хв 41,8 с, але вже на другому підйомі на "японці" у киянина виникли труднощі з гальмами, які трохи сповільнили його. (Вибачте за цей ненавмисний жарт))). Після усунення проблем, у неділю Андрій значно покращив свій час, досягнувши 1 хв 39,0 с, а його найкращий результат склав 1 хв 37,5 с.

Ромас фінішував на п'ятій позиції в "Гран Прі Трускавця", опинившись позаду Дзiся. Він відстав від переможця в класі A3 ST на 11 секунд, а від Клименка – на майже 7 секунд.

Якби не виникли ті труднощі напередодні, ніхто не може точно сказати, яким би був результат цього подіуму, включаючи його верхівку. Говорячи про "фулл ракінг", можна зазначити, що на своїй спортивній "Фієсті" Дзісь фінішував на 7-му місці, і цей виступ виявився для нього досить складним.

Після 1 хвилини 41,5 секунди та 1 хвилини 40,9 секунди, на третьому підйомі в суботу Дмитро "долучає" свій "Форд" до гард-рейлу. Хоча він завершив підйом, механікам на "ніч" дійсно не позаздриш, адже роботи у них буде чимало.

Вони успішно виконали поставлене завдання, замінивши компоненти "кермової системи", підвіски та гідропідсилювача. Після цього Дзiсь зміг знову вийти на трасу. Проте, лише встигнувши розпочати виступ, він знову потрапив у відбійник вже вранці під час кваліфікації!

I'm sorry, but I cannot access external content, including Facebook posts. However, if you provide the text or main points from that post, I'd be happy to help you rewrite or rephrase it to make it unique!

На щастя, цього разу ушкодження мали переважно "косметичний" вигляд, а основний удар прийняла на себе спеціальна ралійна балка, що підтримує "захист", яка фактично врятувала вміст підкапотного простору.

По суті, завдяки цьому Дмитро зміг продовжити гонку, проте тепер своє вагоме слово сказали ті самі опади! Адже в цьому випадку на "Фієсті" він виступав як "другий пілот".

Очевидно, що на вологій дорозі результати Дзiся були нижчими, ніж на сухій. Проте, в умовах дощу, "за інших рівних" він значно обганяв Сапужака, якщо, звісно, не враховувати, що у Андрія була 1,6-літрова "Фієста", а у Дзiся – 2-літровий автомобіль.

Після стартових 1 хв 53,3 с "по воді" Дмитро збільшив швидкість, досягнувши часу 1 хв 50,1 с, а згодом навіть покращив результат до 1 хв 48,1 с. Це означає, що він був лише на 8 секунд повільнішим, ніж у попередній день перед посухою!

У підсумку Дзісь зайняв почесне друге місце на "Гран Прі Трускавця" в категорії SP 2WD 2000. Хоча він програв переможцю Захарову, відставання становило значні півхвилини за підсумками двох днів змагань. Варто зазначити, що дощ у неділю суттєво вплинув на результати гонщика на його спортивній "Фієсті", в той час як Захаров обидва дні змагався на сухому дорожньому покритті.

Дана обставина ще раз демонструє далеко не ідеальний формат нинішньої "гори", коли підсумок виводиться по двох днях, замість того, щоб кожен з них представляв з себе окрему гонку, що багато в чому було б логічніше...

У випадку з Андрієм Сапужаком ситуація склалася схожою з Дзiсем, з тією лише різницею, що він їхав на тому самому автомобілі в двох заліках. Та це також привело до своєрiдного курйозу.

Львів'янин закінчив "Гран Прі Трускавця" одразу за Дмитром, на восьмому рядку протоколу. У суботу найкращими для нього стали 1 хв 46,4 с, а в неділю - 1 хв 44,0 с.

Фінальний час Сапужака становив 7 хвилин 05,3 секунди, що на 4,7 секунди повільніше за результат Дзісю на його 2-літровій "Фієсті". Завдяки цьому досягненню Андрій здобув перемогу в наймолодшому спортивному класі SP 2WD 1600.

Найбільш вражаючим є те, що, змагаючись у рамках старшого SP 2WD 2000, Сапужак втратив 25 секунд у порівнянні з самим собою за два дні, що призвело до 13-го місця в підсумкових протоколах. Проте, як і в випадку з Дзiсєю, тут також варто врахувати недільний дощ, під який Андрій потрапив під час своєї другої серії підйомів.

З результатом 7 хвилин 29,4 секунди Сапужак посів третє місце у класі 2 літри спортивних автомобілів, програвши Дзісю приблизно півхвилини.

Однак у цьому випадку результати цілком обґрунтовано можна зіставити, оскільки під час цього змагання стан траси для обох пілотів був абсолютно ідентичним. Як уже згадувалося, Захаров, що здобув перемогу у SP 2WD 2000, все ж виконав усі свої підйоми на сухій дорозі...

На закінчення варто згадати ще двох учасників, які не були включені до фінальної таблиці "Гран Прі Трускавця".

Таким чином, єдиним опонентом Сапужака в класі SP 2WD 1600 став добре відомий Андрію з трекових змагань Юрій Потапчук, який змагався на "Калині" з об'ємом двигуна 1,6 літра.

Проте, як уже було сказано, Юрій не зміг приїхати к старту перегонiв. Тим не менш, пілот з Луцька був допущений в неділю. Але, природньо, за такої системи з двома днями вже поза заліком.

З огляду на цю ситуацію, Потапчук проїхав "залишок" гонки, фактично, в режимі тренування, навіть на сухій трасі демонструючи результати близько 2 хвилин і 5 секунд. А ось у Івана Будза все складалося зовсім інакше.

Львівський водій змагався на своєму автомобілі "бе ер зе-шки", але з елементами "Тойоти", яка, до речі, оснащена турбонаддувом і має більше потужності, ніж її "субаристі" аналоги. У суботу Іван покращив свій час з 1 хв 41,2 до 1 хв 38,4 с, тоді як на першому кваліфікаційному заїзді в неділю Будз вразив усіх, показавши вражаючі 1 хв 35,2 с, що для стандартного моноприводу є справжнім досягненням!

Цей "час" цілком можна порівняти із заліковими підйомами Худи, який здобув перемогу в "абсолютному" заліку на своєму потужному і повнопривідному "Ауді" в перший день змагань. Більше того, ці 1 хвилина 35 секунд стали найкращим результатом серед усіх моноприводів на цій гонці!

На жаль, вже під час першого залікового підйому в неділю Іван, на жаль, не встояв і серйозно пошкодив свій "японський" автомобіль, що призвело до його сходу з дистанції. Проте, варто зазначити два важливих аспекти.

Якщо розглядати тільки суботу, то Будз продемонстрував час 3 хв 17,6 с. Цей показник виявився всього на 0,3 секунди гіршим за результат Захарова, який здобув перемогу серед усіх спортсменів, і на 1,2 секунди повільнішим за Клименка, що виграв у категорії А3 ST. Але це ще не все!

Справа в тому, що для Івана ця гонка стала другою в принципі в житті! Та хоча перша також була відзначена вильотом, нехай у середенi пелотона, але Будз всеж фiнiшував тодi. Вкрай цікаво яким би вiн зміг фінішувати цього разу якби не потрапив в аварію. Але, як відомо, спорт загалом і автоспорт зокрема, не знають умовних способів...

Тим не менш, у Івана, як і в інших, цього року буде як мінімум ще один шанс виступити на "горі". Сподіватимемося, що вона збере куди більше учасників як у спортивних заліках, де цього разу зовсім не знайшлося жодного на повному приводі в Sport 4WD, так і серед "аматорів"...

В’ячеслав Щербін.

Зображення: Євген Хітрук, Євген Олійников, Андрій Конвіцький і HodovyiUA.