"Європейські країни проявляють інтерес до результатів України на фронті та до подальшого розвитку військових дій", - зазначив директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара.

УНІАН провів інтерв'ю з Олександром Харою, керівником Центру оборонних стратегій, у якому обговорили заходи, що вживає Європа у відповідь на можливе розширення російської агресії щодо країн НАТО, а також причини, чому це не призводить до завершення конфлікту між Росією та Україною.

Шановний Олександре, після всіх помилок, які Захід допустив у 2008 році щодо Грузії, а також у 2014 році з Кримом, що в кінцевому підсумку призвело до масштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, у Європи, здається, з'явилося усвідомлення, що наступною мішенню може стати одна з країн НАТО. Які дії нині вживають європейські держави, щоб запобігти цьому?

Першим кроком, який Європа здійснила, стала підтримка України. Без сумніву, вони були приголомшені подіями 2022 року. Європейські країни не були готові до такого розвитку. Це вже стало майже анекдотом, але варто згадати, що голова німецької розвідки перебував у Києві напередодні російського вторгнення, і в Німеччині вважали, що всі зауваження про можливу агресію — це просто блеф, і ніякого вторгнення не відбудеться. Зараз, звісно, ситуація змінилася докорінно.

Наприклад, Німеччина виступає в ролі одного з основних наших союзників, що забезпечує нас значними обсягами озброєнь, техніки та боєприпасів. Вона також активно підтримує економіку, залучаючи ресурси з усієї Європи.

Таким чином, наша підтримка є надзвичайно важливою складовою у стримуванні Росії. Європейські країни прекрасно усвідомлюють, що ми послаблюємо агресивний потенціал Росії, не дозволяючи їй зібрати ресурси і сили, необхідні для ведення масштабної війни проти всього європейського континенту.

Друга складова полягає в усвідомленні загрози та її реалізації через відповідні документи. У цьому контексті особливо важливим став фінальний документ Саміту НАТО, що відбувся в Гаазі, де Росія була визнана як загроза для трансатлантичної безпеки. Європейські країни та США досягли угоди про інвестування 5% свого ВВП у забезпечення власної безпеки, з яких 3,5% будуть призначені безпосередньо на оборону, а 1,5% - на інші оборонні потреби. Таким чином, було ухвалено рішення про закладення у військових бюджетах європейських держав коштів для тривалої підтримки України до 2035 року.

Крім того, буквально торік була прийнята європейська індустріальна стратегія, в якій є важливі положення про те, що Україну треба інтегрувати у загальну європейську оборонну індустрію. Тобто, що ми маємо бути частиною цього вже зараз, а не тоді, коли ми станемо членами Європейського Союзу і НАТО. Це теж - інвестиція Заходу у власну безпеку.

Страхи про те, що США можуть зменшити свої безпекові зобов'язання, підштовхують європейців подивитися на ті прогалини в спроможностях, які будуть виникнути. Для цього вони намагаються вже створити певні структури, розробляти технології і так далі. Адже у випадку конфлікту між Російською Федерацією і НАТО, фактично, головними мають бути командні структури НАТО, де присутність американців має велику вагу не лише з точки зору керування обороною військових генералів, а й з точки зору технічних речей - системою управління військами, планування, космічної розвідки тощо.

Європейці фактично завершують формування власних командних структур з метою заміщення американських військових. Наступним етапом стане питання оснащення різними системами озброєння. Наприклад, хоча військово-повітряні сили в Європі мають відносну потужність, ситуація з наземними військами виглядає менш оптимістично. Європейські країни, безсумнівно, прагнуть зміцнити свій "залізний кулак" за рахунок танків та інших видів бронетехніки.

Окрім того, нині вони активно вкладають кошти у виробництво безпілотників, оскільки усвідомлюють, що сутність війни кардинально змінилася, і необхідно бути готовими до одночасного протистояння тисячам дронів, а також вміти їх ефективно застосовувати.

Ще один надзвичайно важливий стратегічний аспект – це ядерне стримування.

Нещодавно з'явилися новини про те, що США повертають свою ядерну арсенал до території Великої Британії.

Незважаючи на те, що Велика Британія є ядерною державою, вона намагається заповнити прогалини у своїй безпеці. Існує концепція ядерної тріади, що включає в себе три типи носіїв ядерної зброї: підводні атомні човни, наземні пускові установки та повітряну компоненту. На сьогоднішній день британці мають лише морську складову тріади, і, очевидно, прагнуть розширити свій арсенал за рахунок повітряної компоненти. Саме тому американські бомби почали з’являтися на британських військових базах.

А як бути з тим, що США за президентства Дональда Трампа можуть стримувати використання американської зброї чи зброї з американськими компонентами через небажання входити в конфлікт із Росією? Можливо, європейцям в такому разі вигідніше (і бажаніше) мати якісь спільні підприємства з українцями: десь посилити наші розробки, десь ми можемо посилити європейські?

Безсумнівно, така співпраця вже існує. І існує усвідомлення, що в Україні багато процесів можна реалізувати швидше та дешевше. Я натрапив на деякі західні аналітичні матеріали, де висловлювалося позитивне здивування щодо українських дронів. Вони здатні адаптуватися до змін на полі бою та нових технічних можливостей Росії, перепрошиваючись буквально двічі на добу. Натомість у Сполучених Штатах кількість дронів значно менша, а оновлення їхніх систем відбуваються, в кращому разі, раз на квартал.

У деяких аспектах ми можемо займати лідируючі позиції, і це, безумовно, викликає інтерес у наших партнерів. Наприклад, Німеччина оголосила про свої наміри інвестувати в українську далекобійну артилерію. Проте я не впевнений, що німецька сторона готова підтримати нас у модернізації нашої ракетної програми. З того, що я побачив у публічних заявах, йдеться переважно про безпілотники або гібридні системи, що поєднують функції дронів і ракет.

Я вже казав, що європейці прийняли стратегію розвитку оборонної індустрії, в якій чільне місце відведено для України. Фактично йдеться про прямі інвестиції західних країн в українську оборонку, в її масштабування. Наші партнери обрали цей шлях, бо розуміють, що він - найправильніший, аби Україна вистояла зараз, а європейці потім мали зиск з наших розробок і нашого виробництва.

Отже, у нас є можливість вчитися як у сфері технологій (наприклад, КБ "Луч" створює дійсно вражаючі продукти), так і в аспектах виробництва (ми здатні знижувати витрати). Також важливо врахувати тактику їх використання. Проте, я не хотів би перебільшувати наші можливості. Адже в багатьох випадках ми не маємо власного виробництва або навіть розробок. Наприклад, ми не займаємося виготовленням бойових літаків. Хоча "Моторсіч" виробляє, зокрема, двигуни для гелікоптерів, сам процес створення гелікоптерів у нас не налагоджений.

Коли йдеться про процес виробництва чогось, слід усвідомлювати, що це не є швидкою справою. Чи не ставить Європа себе під загрозу, аналізуючи в своїх стратегічних планах можливість російського вторгнення після 2030 року? Насправді, Росія вельми непередбачувана, і таке вторгнення може статися набагато раніше.

Існують різні думки щодо цього питання. Нещодавно данська розвідка повідомила, що Росії знадобиться приблизно півроку після закінчення війни в Україні (йдеться не про мир, а про так зване "криваве перемир'я"), щоб організувати успішний наступ на європейських кордонах. Якщо розглянути карту, деякі експерти вважають, що потенційною мішенню може стати Фінляндія. Хоча Москва вже зазнавала невдач у цьому напрямку, і я особисто сумніваюся, що вона знову спробує. Проте Балтійські країни дійсно залишаються під загрозою, особливо Естонія і частково Литва. Це особливо актуально, якщо врахувати, що Білорусь є фактично проксі-державою Росії...

... І з цієї місцевості в Литву "непомітно" прилітали російські безпілотники.

Безперечно, це не сталося випадково. Російська сторона цілком могла це організувати, усвідомлюючи, що лідер "білоруського світу" не висловить нічого негативного на адресу ватажка "російського світу", оскільки перебуває від нього в залежності.

В цілому, Росія не має наміру вести війну з країнами Балтії чи НАТО в стилі, як це робиться в Україні — безпосереднє захоплення столиці або території. Найважливіше для РФ у потенційному конфлікті, який може виникнути найближчим часом, — це продемонструвати слабкість НАТО. Наприклад, можна захопити невелику площу, скажімо, 10 квадратних кілометрів, а потім, погрожуючи ядерною зброєю, запропонувати "мирну угоду" або новий "компроміс", що враховує так звані законні інтереси Росії.

Тому ми бачимо провокації, які Росія постійно вчиняє, аби показати неготовність європейців до безпосереднього зіткнення. І, власне, тому європейці намагаються, допомагаючи Україні, відтягнути час, необхідний їм самим для розширення власного виробництва озброєння, збільшення власних армій і так далі. Наша боротьба дає їм цей час.

Якими шляхами можна досягти миру для України без примусу?

Я не впевнений, що найближчим часом на Україну чинитиметься тиск щодо "мирного процесу". Хоча це може звучати цинічно, європейські країни наразі зацікавлені в успіхах України та в продовженні конфлікту. На жаль, вони поки що не переходять від "оборонної стратегії" (надаючи в основному системи протиповітряної оборони чи інші засоби для стримування) до "наступальної стратегії".

Важливо зрозуміти, що у цього конфлікту немає дипломатичного вирішення, є виключно військове. І для того, щоб Україна не зникла, щоб не була обезкровлена, їй треба давати сучасну авіацію, ракетні системи, інші компоненти, які потрібні для того, щоб знищувати важливі об'єкти, командні пункти, виробництва РФ глибоко на російській території.

Повна відео-версія інтерв'ю доступнанаYouTube-каналі УНІАН за посиланням.