Десять років без Євгена Сверстюка.

Моя експедиція у всесвіт "шістдесятників" розпочалася завдяки Євгену Сверстюку. Його благородство, інтелектуальність, а також рішучість і ясність переконань надихнули мене на бажання зафіксувати цю історію. Саме з цього моменту почалися мої десятирічні дослідження, які врешті-решт вилилися в книгу "Бунт проти імперії".

Це фото зроблене на останньому дні народженні Євгена Сверстюка, в грудні 2013 року в Києві.

Тої зими під час революції я часто їздив до пана Євгена на Лівий берег. Я, замотаний у пропахлий димом прапор і з чорними від майданівських бочок руками, ділився з ним революційними новинами.

Зараз мені весело згадувати, з яким ентузіазмом я намагався донести до Євгена Сверстюка, що саме потрібно вчинити. А пан Євген, як завжди, з усмішкою на обличчі, просто відповідав: "Пане Радомире, не варто так хвилюватися, все буде гаразд. Ніколи раніше Україна не була такою вільною, як тепер".

Я дуже хотів, щоб цю Сверстюкову шляхетність побачило якомога більше людей. Хоч я і свідомий того, що ніяка книжка не може передати тієї атмосфери на маленькій кухні квартири подружжя Сверстюків, коли ми всі разом пили чай з молоком і розмовляли про Василя Симоненка, Стуса чи ту саму пожежу в бібліотеці. Але я таки намагався.

"Існування формується запитаннями, які ти ставиш у тих ситуаціях, де звично було б мовчати. Діями, що ведуть проти течії. Сяйвом, яке ти розгоряєш у темряві, незважаючи на всі скарги на неї. Які запитання ти ставив у своєму часі? Як ти зупиняв натовп, що мчав за вітром? Яким чином ти пробуджував тих, хто спав? Як ти боровся зі спокійним морем байдужості та апатії?" - говорив пан Євген.

Те наше спілкування протягом декількох років - це мені неймовірно пощастило. І дуже багато чому навчило. Безцінний досвід, за який я буду завжди вдячний.