День вшанування ліквідаторів ЧАЕС. Як українці, жертвуючи власним здоров'ям, боролися з наслідками катастрофи.
Історія встановлення Дня ліквідаторів ЧАЕС
Аварія на Чорнобильській АЕС сталася 26 квітня 1986 року у ході проведення проектних випробувань однієї з систем забезпечення безпеки. Після вибуху на 4-му енергоблоці виникла потреба збудувати саркофаг, який мав ізолювати його від навколишнього середовища і зменшити розповсюдження радіоактивного пилу та аерозолю.
Завершення будівництва цього укриття відбулося 14 грудня. Ця дата була обрана для вшанування тих, хто віддав своє здоров'я на боротьбу з наслідками катастрофи. У 2006 році указ про встановлення цього дня підписав тодішній президент України Віктор Ющенко.
Відтоді щорічно у цей день проводять урочисті церемонії із покладанням квітів до пам'ятників жертвам Чорнобильської катастрофи та згадують людей, які, ризикуючи життям, усували наслідки аварії.
Слід підкреслити, що ліквідатори та особи, які зазнали опромінення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, отримують підтримку для відновлення здоров'я, а також ряд інших спеціальних привілеїв.
У день вшанування ліквідаторів ЧАЕС квіти залишають біля пам'ятників, присвячених жертвам катастрофи (фото: Getty Images)
Ліквідація наслідків аварії мала кілька етапів і розпочалася негайно у ніч трагедії. Вже за декілька годин після руйнування 4-го енергоблока пожежники і персонал ЧАЕС погасили численні осередки займань. Таким чином вдалося уникнути загрози поширення пожежі на інші енергоблоки та ймовірного вибуху водню, що призвело б до ще гірших наслідків. Відразу після аварії зупинили роботу решти енергоблоків.
Внаслідок вибуху на четвертому енергоблоці відбувся викид радіоактивних матеріалів. Ситуацію ускладнювало те, що в зруйнованому реакторі продовжували відбуватися неконтрольовані ядерні та хімічні реакції, які супроводжувалися виділенням тепла і виверженням радіоактивних елементів, що заражали широкі території.
На наступний день після інциденту на 4-му енергоблоці розпочали процедуру засипки захисними матеріалами, використовуючи для цього гелікоптери, щоб відокремити реактор від навколишнього середовища. Протягом наступних двох тижнів вдалося покрити центральний зал шаром матеріалів товщиною від 1 до 15 метрів.
Ліквідація наслідків аварії у перші дні після катастрофи (фото: BBC)
У цей час до активної зони реактора подавали рідкий азот для охолодження, а також проводили відкачування води з басейну-барбатера. На початку травня фахівці зробили висновок, що в реакторі не може відбутися самопідтримувана ланцюгова реакція, і викиди радіоактивних елементів в атмосферу зменшилися в тисячі разів.
Наслідки аварії на ЧАЕС усували люди різноманітних професій: пожежники, енергетики, інженери, шахтарі, будівельники, робітники та військовослужбовці. У період найактивніших робіт у 1986-1987 роках було залучено близько 240 тис. осіб, а в наступні роки це число зросло до 600 тис.
У ліквідації наслідків інциденту були залучені фахівці з різних галузей (зображення: BBC)
Учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (фото: wikimedia.org)
Люди змушені були працювати по змінах, щоб зменшити рівень радіаційного впливу. Лише одиниці усвідомлювали всю серйозність загрози. Перші рятувальники, які прибули на місце події відразу після виклику, діяли без засобів захисту від радіації, адже їх не попередили, що ця пожежа є "особливою". Більшість з тих, хто був на зміні, загинула протягом трьох тижнів через наслідки опромінення.
Після усунення нагальних наслідків, було вирішено розпочати будівництво саркофага над 4-им енергоблоком, до цих робіт залучили 90 тисяч осіб. Проект виконали у рекордно короткий термін - 206 діб. Укриття було розраховане на 20-40 років, тому вже в 2000-х розробили проект нового саркофагу. Його почали споруджувати 2012-го, а здали в експлуатацію 2019-му. Вона розраховане на 100 років.
Загалом до ліквідації наслідків залучили майже 600 тис. осіб (фото: BBC)
До жовтня 1986-го ЧАЕС не працювала, тоді запустили 1-й і 2-й енергоблоки, у грудні 1987 року - 3-й. У 1995 році Україна підписала меморандум з країнами "Великої сімки" і Комісією Європейського Союзу про програму закриття станції. ЧАЕС зупинила свою роботу у грудні 2000 року.
220 тисяч ліквідаторів зазнали впливу радіації (джерело: Вікіпедія)
Працівники змушені були працювати по змінах, щоб знизити рівень радіаційного впливу (фото: ДСП "Чорнобильська станція").
СРСР докладав усіх зусиль, щоб замаскувати масштаб трагедії, особливо зосереджуючи увагу на запобіганні витоку інформації за межі країни. У день аварії КДБ Києва та навколишніх областей отримав вказівку контролювати всю вихідну кореспонденцію та обмежити доступ абонентів до міжнародних телефонних ліній, щоб уникнути розголошення даних.
Проте, у той час на атомній електростанції Форсмарк у Швеції були виявлені радіоактивні частинки, які прибули з західного регіону Радянського Союзу. Лише після отримання цієї інформації радянська влада вирішила 27 квітня в обідній час провести повну евакуацію міста Прип'ять, розташованого всього за 3 км від Чорнобильської АЕС.
Про те, що сталася аварія громадянам СРСР сповістили лише 28 квітня у телепрограмі "Врємя", не розкривши масштаби руйнувань ЧАЕС. 2 травня розпочали евакуацію населення з 30-кілометрової зони ЧАЕС. Загалом, до кінця року з 188 населених пунктів переселили майже 116 тисяч осіб.
У травні, коли численні люди почали відвідувати лікарні, медичні працівники, керуючись розпорядженнями Міністерства охорони здоров'я УРСР, в історіях хвороб пацієнтів з симптомами "променевої хвороби" записували діагноз "вегетосудинна дистонія".
Вибух на Чорнобильській АЕС дорівнював потужності виверження 300 Хіросім. В наслідок катастрофи 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. У перші 10 днів викид активності із пошкодженого реактора становив десятки мільйонів кюрі на добу, тоді знизився в тисячі разів.
Радіація поширилась на 200 тисяч кв. км (за іншими даними 155 кв. км), чверть із них - сільськогосподарські землі. При цьому 60-70% забруднення припало на територію Білорусі.
30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з дня катастрофи. Точну кількість жертв порахувати складно, ВООЗ заявляє, що від радіоактивного забруднення загинуло до 4 000 людей. Незалежні експерти стверджують, що ще 8,5 мільйона жителів України, Білорусі, Росії отримали значні дози опромінення у перші дні після аварії.
Ґрінпіс та міжнародна організація "Лікарі проти ядерної війни" повідомляють, що після аварії в Європі було зареєстровано 10 тисяч випадків вроджених аномалій у новонароджених, а також 10 тисяч випадків раку щитоподібної залози, з прогнозами на появу ще 50 тисяч випадків.
За висновками ВООЗ 2005 року, опромінення отримали 220 тисяч ліквідаторів. А організація Союз "Чорнобиль" зазначає, що з 600 000 ліквідаторів 10% померло, а 165 000 отримали інвалідність.
Результати аналізу довгострокового моніторингу злоякісних новоутворень у населення показали, що кількість випадків захворювання на рак щитоподібної залози у ліквідаторів збільшилась у 5,6 раза, а на рак молочної залози в жінок-ліквідаторок - у півтора раза.
Зона відчуження в радіусі 30 кілометрів, що виникла внаслідок катастрофи, досі є непридатною для людського життя, проте в ній мешкає безліч видів тварин.
Деякі історики вважають, що Чорнобильська катастрофа стала однією із причин, яка прискорила розпад СРСР.