День опору Криму: як мешканці регіону без застосування насильства вистояли проти анексії півострова.

Кремль здійснив своє вторгнення в Крим у той найбільш критичний момент для України, коли під час жорстоких заворушень на Майдані стало очевидно, що проросійський уряд Януковича зазнає краху.

Перші "зелені чоловічки" — російські військові без ідентифікаційних знаків — з'явилися у Криму 20 лютого. Лише через три дні, після того як в Києві до влади прийшли лідери Майдану, проросійські сили на півострові, нібито в знак протесту, організували "вибори народного мера" Севастополя, на яких переміг російський бізнесмен Олексій Чалий.

З 26 лютого Росія почала інтенсивно переміщувати свої війська та техніку до Криму. У цей же день біля будівлі Верховної Ради Криму зібралися тисячі кримських татар і українців, щоб висловити підтримку цілісності нашої країни.

Їм протистояли проросійські угруповання під командуванням Сергія Аксьонова, лідера організації "Русское единство". У результаті зіткнень загинуло двоє осіб, а кілька людей отримали травми.

Протестна акція біля будівлі парламенту Криму 26 лютого 2014 року (зображення: Getty Images)

Цей протест став важливим моментом, адже він зірвав засідання Верховної Ради, де планувалося обговорення звернення депутатів з Криму до Росії. На той час представники української влади закликали протестувальників розійтися мирно, але вже о 5:00 ранку 27 лютого російський спецназ взяв під контроль Верховну Раду та Кабінет Міністрів Автономної Республіки Крим.

28 лютого 2014 року в Києві новостворене керівництво скликало засідання Ради національної безпеки і оборони. В.о. президента Олександр Турчинов виступив з ініціативою оголосити воєнний стан на території всієї України, проте його пропозицію не знайшла підтримки.

1 березня, за розпорядженням Володимира Путіна, російські спецпризначенці захопили українські військові підрозділи. 16 березня в Криму окупаційна адміністрація організувала фіктивний "референдум", на якому, за їхніми словами, місцеві жителі нібито висловили бажання приєднатися до Росії. В той же день, під час атаки на наш військовий підрозділ, російські військові вбили прапорщика Сергія Кокуріна, який став першою жертвою в контексті російсько-українського конфлікту.

Через два дні після цього Путін разом із представниками кримської "влади" підписав угоду про приєднання півострова до Російської Федерації. 27 березня Генеральна Асамблея ООН не визнала результати "референдуму" в Криму.

Російські військові в Криму 9 березня 2014 року (зображення: Вікіпедія)

Кримський татарин на ім'я Муса, який у той час жив у Сімферополі та став свідком цих подій, розповів про свої спогади в інтерв'ю для РБК-Україна.

Ось цитата Муси.

В Криму завжди існували просядські настрої. На жаль, я виростав у середовищі, де мене сприймали як кримського татарина, але водночас відчував себе чужим у власному суспільстві. Навіть коли ми розмовляли між собою рідною мовою, нам щоразу нагадували: "Говоріть російською".

Коли в Києві відбувались події Майдану, у Криму атмосфера була зовсім іншою. Хоча відчувалась певна напруга, масових протестів не організовували. 26 лютого ми зібралися на центральній площі Сімферополя, де з усіх боків вже стояли кубанські козачки, розгорнувши наметове містечко поряд з будівлею Верховної Ради Криму. Але ми не могли передбачити, до чого все це призведе.

На той момент вже ширилися чутки про можливі наміри Росії захопити Крим, але це здавалося нам абсолютно нелогічним. Наша акція мала на меті перешкодити засіданню Ради, щоб не дати можливості прийняти рішення про відокремлення півострова. На площі зібралося чимало людей з кримськотатарськими та українськими прапорами, а також червоно-чорними.

З проросійським мітингом нас розмежовувала міліція, там зібралась одна бикота, кубанські козаки, і "бабушки з дедушками" - росіяни просто зробили масовку. Коли почалася штовханина, то двох людей у них задавили.

На акції протесту разом з іншими активістами ми мали приготовані трос і автомобіль, щоб демонтувати пам'ятник Леніну, оскільки в Україні тоді проходив флешмоб під назвою "ленінопад". Але до нас підійшов Рефат Чубаров і повідомив, що пам'ятник буде знесено впродовж десяти днів. Згодом нам стало відомо, що засідання не відбудеться, і в результаті ми розійшлися.

Вже коли я проходив повз проросійських активістів, які стояли зі своїм "аквафрешом", то побачив, що валявся закривавлений український прапор. Я його підніс вгору і так пройшов повз ту "біомасу", але ніхто в бійку не поліз.

Муса взяв участь у проукраїнському мітингу в Криму в 2014 році (сcreenshot).

Наступного ранку місто здавалося завмерлим – на вулицях не було практично жодної людини, а громадський транспорт зупинився. Ми не могли у це повірити: Верховну Раду захопили. Паніка охопила всіх, адже в Києві ще не було стабільної влади, а наші місцеві депутати на екранах телевізорів запевняли, що ситуація під контролем.

З перших днів ситуації на "арені" з'явився Сергій Аксьонов, хоча до цього його партії навіть не надавали голосів. Правоохоронні органи почали підкорятися окупаційним властям. Ми, кримські татари, цього терпіти не могли – створили групи самооборони і почали патрулювати наші райони. У нас не було жодної зброї.

Росія влаштувала захоплення аеропортів, і протягом доби безперервно приземлялися вантажні літаки. Вони почали активно накопичувати техніку та переміщати її по Криму, намагаючись вселити страх у місцевих жителів. Ми усвідомлювали, що цивільні особи не здатні протистояти російським військовим силам. Після захоплення наших підрозділів місцеві жителі приносили їжу українським солдатам, адже ми захищали їх, а не вони нас.

Коли російські війська трохи укріпили свої позиції, до справи взялася ФСБ, яка почала ловити учасників мітингу. Мене врятувало лише те, що я був у балаклаві. Інших хлопців затримували, змушуючи давати неправдиві свідчення про нібито навмисне вбивство на акції протесту. Методи ФСБ вражають своєю жорстокістю: вони катували кримчан, засуджували до тривалих термінів ув'язнення, а багато людей просто зникали. Не одного знайомого спіткала така трагічна доля.

Росіяни повидавали безхатькам і алкашам зброю, ті були наче самооборона, вони робили все, що хотіли - відчували, що за ними окупаційна влада. Я постійно жив у напрузі, бо розумів, що рано чи пізно мене знайдуть. Приблизно через рік я виїхав у Київ, дуже полюбив це місто, але мрію повернутись додому.

Думаю, що Крим повернеться, коли Росія розпадеться на республіки і більше не зможе утримувати силою півострів. Або нам партнери нададуть потужну техніку, яка допоможе нам забрати Крим збройним способом.

Наразі Муса займається виготовленням багі для Збройних Сил України — легкі, неброньовані автомобілі, призначені для пересування по бездоріжжю. На фронті їх використовують для евакуації, доставки боєприпасів та провізії (скриншот з відео).

Під час засідання РНБО, яке відбулося 28 лютого 2014 року, в.о. міністра оборони Ігор Тенюх відкрито зазначив, що російські військові беруть під контроль Крим, і що українських сил недостатньо для ефективної протидії.

"Ті, хто захоплює території в Криму, є особами з підрозділів спецназу, що отримали бойову підготовку в найбільш напружених регіонах Росії. У зв'язку з необхідністю адекватно реагувати на загрози, я прошу дозволу підняти бойову готовність наших Збройних сил до рівня "ПОВНА". Проте ми прагнемо уникнути прямого військового зіткнення. Ми не готові до масштабного конфлікту, адже на сьогоднішній день наша армія фактично відсутня. Вона була систематично знищена Януковичем та його оточенням, під контролем російських спецслужб," - зазначив тоді Тенюх.

В той час він також зазначив, що материкова Україна могла сформувати військове угрупування приблизно з 5 тисяч бійців, здатних виконувати бойові завдання. Він вважав, що така чисельність не змогла б вирішити ситуацію в Криму. На той момент Росія вже розмістила на півострові понад 20 тисяч своїх військовослужбовців.

Тоді Тенюх зазначив, що у разі відправлення 5 тисяч українських військових до Криму, Київ залишиться без захисту, адже на північних кордонах України Росія зосередила близько 38 тисяч своїх військовослужбовців та велике оснащення, нібито для проведення військових навчань.

"Крим було втрачено через особисте рішення Олександра Турчинова. Як виконувач обов'язків президента України, він не віддав наказ про захист територіальної цілісності нашої країни. Закон чітко зобов'язує його вживати відповідні дії", - зазначав військовий експерт Олег Жданов у своїх подальших коментарях.

З іншого боку, деякі стверджують, що військовослужбовці не повинні були очікувати на вказівки командування, аби вжити заходів, оскільки військові регламенти зобов'язують їх захищати свою позицію у разі атаки супротивника.

До останнього моменту оборону в Криму тримали військовослужбовці морського тральщика "Черкаси". Російські сили захопили його 25 березня. Всі військові, які залишилися вірними своїй присязі на вірність Україні, були евакуйовані з півострова на материкову частину країни. Багато з них наразі перебувають на фронті, продовжуючи боротьбу проти російської агресії.