"Причини мого вибору: чому я обрала переїзд до Харкова на фронт в Україні" - інтерв'ю з чеською репортеркою Аделою Кнаповою.

Зображення з відео "Україна: Масштабні руйнування в Харкові внаслідок бомбардування Росією", яке представлено на каналі Al Jazeera English на YouTube. Використано в рамках добросовісного використання.

Харків, друге за величиною місто України, розташоване на сході країни всього за 30 км від кордону з Росією, що нині є лінією фронту. До початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року тут мешкало близько 1,5 мільйона осіб, і місто виконувало роль важливого економічного та культурного центру. Як демонструється у відео нижче, Харків та його околиці зазнають регулярних бомбардувань та руйнувань, проте місцеві жителі намагаються підтримувати ілюзію нормального цивільного життя.

У 2024 році чеська журналістка та письменниця Адела Кнапова вирішила залишитися в Харкові практично назавжди, попри те, що з лютого 2022 року в Україні внаслідок агресії Росії загинуло більше десяти українських і закордонних журналістів. Серед них була й Вікторія Рощина, чиє спотворене тіло нещодавно повернули додому. Чеська Республіка активно підтримує гуманітарні ініціативи, приймаючи понад півмільйона українських біженців і надаючи військову допомогу Україні.

Отже, Україна регулярно фігурує в чеських медіа — країна, яку Кнапова висвітлювала з початку своєї журналістської кар'єри, працюючи в різних провідних чеських виданнях, що врешті-решт принесло їй нагороду. Після особистої зустрічі у Львові (Західна Україна) вона згодилася відповісти на запитання Global Voices електронною поштою щодо своєї професійної діяльності, традицій журналістики в Центральній Європі, своїх особистих поглядів на Росію, сформованих життям у місті, що перебуває під загрозою, а також про своє рішення залишитися в місці, яке надихає її. Це інтерв'ю було скориговане для покращення зрозумілості та стислості.

АК: Це українці. Не уряд, не самопроголошені економічні чи політичні еліти, які використовують війну для зміцнення своїх позицій, а саме українське громадянське суспільство. Звичайні люди — військові, митці, матері з дітьми — тримають Україну на плаву. Завдяки їхньому щоденному героїзму та відданості країна все ще існує. Це надзвичайно сильні та люблячі особистості. Саме їхня любов та співчуття можуть зрештою здолати зло і смерть, що символізує Росія. Я хочу в це вірити. І щодня це переконання підкріплюється тим, що я бачу в Харкові та його околицях. Я не можу зрозуміти, звідки люди на сході України знаходять сили жити та боротися. Я б не витримала, і йдеться не лише про боротьбу з ворогом на фронті.

Кожен вдих і видих, кожен новий ранок для мирного населення на сході України є справжнім актом боротьби та опору. Ворожа країна прагне знищити Україну, підірвати її дух, стерти та знецінити її ідентичність і історію, навіть заперечити її право на існування. Ці спроби розпочалися ще в часи російських царів, а згодом продовжилися під час правління Сталіна, який, незважаючи на свої жорстокі дії, не зміг зламати українців. Сьогодні ж маніакальний режим Путіна повторює його помилки. Але українці завжди знаходили в собі сили не піддаватися. Навіть у період штучного голоду, організованого Сталіним [Голодомор 1932-1933 років], коли він безжально позбавив життя шість мільйонів людей, український дух залишався непереможним. Харківщина стала осередком українського спротиву. Ця гордість та незламне прагнення до свободи живе в серцях українців і сьогодні.

У Чехії нам важко осягнути це. В основному, ми не відчуваємо тієї сили та готовності жертвувати собою заради свободи. Навпаки, ми часто з підозрою ставимося до тих небагатьох "божевільних", які в минулому чинили опір комуністичному терору. Лише згодом ми готові визнати їхній героїзм і самопожертву. Проте навіть це останнім часом починає викликати сумніви у все більшої кількості людей. Українці в багатьох аспектах нагадують нас, ми маємо спільні культурні риси та стереотипи, вони роблять ті ж помилки, що й ми – зрештою, ми всі однакові. Але якщо узагальнити, їхня особиста мужність, безсумнівно, перевищує нашу.