Чому Молдові це вдалося?

У неділю, 28 вересня, у Молдові пройшли парламентські вибори. Декілька аналітиків охарактеризували ці вибори як "історичні". Чи можна вважати таку оцінку виправданою? В певному сенсі так. Принаймні, з огляду на те, що Молдова є парламентсько-президентською республікою, причому не лише формально, як це спостерігається, наприклад, в Україні, а цілком у реальному сенсі.

Зрештою, Молдова - не Росія і не Білорусь, там усі вибори тією чи іншою мірою історичні, оскільки результат попередньо не відомий, зміна влади відбувається регулярно. Наприклад, за 34 роки незалежності на чолі держави побувала рекордна для пострадянського простору кількість президентів - аж дев'ятеро.

А головне: залежно від того, хто прийде до влади, може радикально змінитися політика, і внутрішня, і зовнішня. Особливо - зовнішня. Передовсім ідеться про вектор зовнішньополітичного розвитку: Росія чи Захід, тобто входження в пострадянські структури чи європейська інтеграція. Так, є ще деякі політичні сили, які виступають за "третій шлях", але їх можна вважати радше маргіналами.

Чому в Молдові постійно відбуваються зміни у владі?

Зазвичай, державні діячі в Молдові стикаються з менш сприятливими умовами на виборах у порівнянні з опозиційними силами. Соціально-економічна обстановка в країні ніколи не відзначалася ані благополуччям, ані стабільністю. Внаслідок цього, влада часто стає мішенню для звинувачень у різноманітних гріхах — від корупційних правопорушень до недостатньої професійності.

Цього разу знову були всі необхідні умови для зміни режиму, представником якого була проєвропейська президентка Мая Санду та її партія "Дія і Солідарність" (ПДС), що прийшла до влади у 2021 році. Особливо варто зазначити, що Москва була надзвичайно зацікавлена у цій зміні. Її інтерес не обмежувався простим бажанням, а виявлявся в активних зусиллях привести до влади в Молдові політиків, яких вона підтримувала. Для цього у Москви був потужний важіль впливу - газопровід. Протягом останніх кількох років російський "Газпром" створював постійні енергетичні кризи, внаслідок чого ціна на газ для приватних споживачів у Молдові зросла до небачених рівнів. Звичайно, така ситуація не могла не викликати обурення у звичайних молдаван, які почали покладати відповідальність за свої труднощі на чинну владу.

Ще одним потужним важелем впливу Кремля в Молдові були фінансові вливання в проросійські партії, а також у підкуп виборців. Населення країни становить менше трьох мільйонів, з них виборців - близько 2,5 млн, а активних виборців - близько півтора мільйона. Підкупити таку кількість для багатої Росії - смішні гроші. Адже вона легко домагалася потрібних собі результатів, наприклад, в Україні, де електорату у 15 разів більше. Починаючи з 1994 року Кремль без проблем садив у президентське крісло в Києві потрібних собі людей. І лише Помаранчева революція спричинила певний збій, який вдалося виправити на наступному електоральному циклі.

Але от у Молдові, де здавалося, результати вже в Росії в кишені, з огляду на обсяг витрачених коштів, провернути таку аферу не вдалося. "Дії і Солідарності" вже прогнозували програш у змаганні з опозиційним Патріотичним блок. Його очолює експрезидент Ігор Додон, який не просто є проросійським, а вважає свою близькість до Кремля головною перевагою, тому постійно нею нахвалюється. Проте все сталося з точністю до навпаки. Причому разючого навпаки. За ПДС проголосувало понад 50% молдовських виборців, що більш ніж удвічі більше, ніж набрав Патріотичний блок.

Півтора десятка років тому на теренах колишнього СРСР популярною була книжка Лариси Буракової "Чому Грузії вдалося". Проте вже через рік після її виходу стало зрозумілим, що Грузії, на жаль, не вдалося. Ба більше, грузинська модель нині виглядає як зразок московського реваншу після, здавалося б, незворотних економічних і політичних реформ.

Ймовірно, що представники Кремля також мали на меті реалізацію своєрідної "грузинізації" в Молдові. Коли держава формально здобула незалежність, але насправді координує свої кроки з московськими наглядачами.

Ця ситуація була б особливо ризикованою у контексті війни між Росією та Україною. Російські агресори все ще мають намір захопити Миколаїв і Одесу, прагнучи створити сухопутний коридор до молдовського Придністров'я. Там, нагадую, розташовані залишки 14-ї гвардійської загальновійськової армії РФ, яка була переформована в Оперативну групу російських військ Московського військового округу в Молдові. Хоча цей гарнізон не є великим — всього близько півтори тисячі військових, більшість з яких складають місцеві "придністровці", близько сотні офіцерів є справжніми росіянами.

На щастя, Придністров'я не має безпосереднього виходу ані до моря, ані до Росії, ані до жодної країни, що підтримує Москву. Кордон з Україною закритий, а контроль над ділянкою по Дністру здійснює Кишинів. Це ускладнює ротацію військових підрозділів, хоча й не робить її неможливою. Наприклад, під час президентства Ігоря Додона у 2018 році часткова ротація все ж відбулася. Додон дав дозвіл на повітряну доставку кількох десятків російських солдатів до аеропорту Кишинева, а згодом їх перевезли до Тирасполя в Придністров'ї. Враховуючи цей прецедент, повернення Додона або інших політиків, яких підтримує Кремль, до влади є вкрай небажаним як для Кишинева, так і для Києва. На щастя, цей сценарій вдалося уникнути.

То чому ж Молдова досягла успіху? Відповідь криється в здатності Майї Санду обіграти Кремль. Ця ніжна та вразлива жінка, яка зовсім не виглядає як завзятий борець, змогла перемогти в боротьбі з потужною та агресивною Росією.

Санду усвідомлювала всю складність ситуації і розуміла, що боротьба буде не на життя, а на смерть. Вона виявилася повністю готовою до цієї боротьби. Під її керівництвом державна влада рішуче зосередилася на протидії проросійським елементам у молдовській політиці. Наприклад, у 2023 році молдовські органи влади домоглися заборони діяльності партії "Шор", заснованої проросійським олігархом Іланом Шором. А вже в серпні цього року суд засудив проросійську політикиню Євгенію Гуцул, колишню башканку Гагаузії, до семи років ув’язнення.

Гуцул, Додон, Шор та інші проросійські політичні діячі Молдови навесні минулого року організували в Москві установчий з'їзд, де оголосили про створення виборчого блоку "Victorie-Победа". Засновники цього блоку мали намір активно брати участь як у президентських, так і в парламентських виборах у Молдові. Однак ситуація склалася інакше: Центральна виборча комісія Молдови відмовила в реєстрації блоку "Victorie-Победа" для участі в виборчому процесі.

Тому автори блоку вирішили перейти до підпільної роботи. Зокрема, Ілан Шор, який втратив свою легальну політичну партію, започаткував нелегальну "мережу Шора". Стати її учасником можна було, заповнивши спеціальну анкету на відповідному Telegram-каналі. Для функціонування мережі виділялися значні кошти, які "чорними" грошима транспортувалися з Москви до Кишинева.

Утім молдовські спецслужби в цій справі спрацювали доволі фахово й оперативно. Найщедріші канали вдалося перекрити. Було виявлено й упіймано багатьох агентів. Тобто "мережу Шора" фактично вдалося нейтралізувати.

Чи використовувала чинна влада Молдови адмінресурс у своїх інтересах? Безумовно. Наприклад, Кишинів прийняв рішення зменшити кількість виборчих дільниць у Росії до всього лише двох. Рік тому їх було п’ять, а ще раніше — кілька десятків. Цей крок Кишиніва він пояснив "погіршенням безпекової ситуації в Росії", яке, безсумнівно, стало суттєвим. І дійсно, важко з цим не погодитися — життя в умовах війни в Росії стає дедалі небезпечнішим з кожним роком.

Також ЦВК Молдови скоротила з 30 до 12 кількість дільниць, призначених для мешканців Придністров'я, які зазвичай голосують за проросійські сили. Ба більше, ці дільниці були пересунуті далі вглиб країни. А ще за кілька днів до виборів шість з 12 мостів через Дністер було закрито через ремонтні роботи. Грубо, нечесно, несправедливо? Можливо. Але ми вже знаємо з українського, грузинського та інших пострадянських досвідів, чим закінчується намагання прозахідних, демократичних сил бавитися в лагідність зі силами антидемократичними і проросійськими, очікуючи від них люб'язності у відповідь.

У просуванні ідей можна розважатися разом.

Чинна влада Молдови вдало реалізувала свої пропагандистські зусилля. Мая Санду продемонструвала себе як талановита ораторка, здатна переконати співгромадян у тому, що нинішні труднощі є лише тимчасовими. Вона наголосила на важливості продовження євроінтеграції, яка, на її думку, забезпечить країні нові горизонти розвитку і добробуту. Крім того, Санду змогла переконати молдован, що основна загроза походить від Росії та її місцевих союзників, які можуть принести війну на територію Молдови, подібно до того, що сталося в Україні.

Напередодні виборів президентка Мая Санду звернулася до громадян зі закликом підтримати проєвропейські сили, наголосивши, що Росія вкладає значні кошти, щоб привести до влади своїх прихильників. За її словами, Москва витрачає "сотні мільйонів доларів", намагаючись купити голоси молдовських виборців. Санду застерегла, що в разі перемоги проросійських сил Молдова ризикує виявитися відірваною від Європи і може стати плацдармом для російських операцій на Одещині.

"Молдова, наш улюблений дім, опинилася під загрозою і потребує підтримки кожного з вас. Сьогодні ви можете врятувати її, висловивши свій голос. Не дамо злодіям і зрадникам знищити наше майбутнє", - заявила Санду.

При цьому, грубі інформаційні маніпуляції з боку Кремля, який намагався переконати молдавців у тому, що на території Румунії розміщуються війська НАТО з метою нападу на Молдову, а також що українська армія готує наступ на Придністров'я, не дали бажаного результату.

Патріотичний блок на чолі з Додоном продовжує намагатися проявити активність після поразки, намагаючись оскаржити результати виборів і організувати акції протесту. Проте це, здається, безнадійна справа. Відзначено європейськими спостерігачами, що під час виборів не сталося жодних істотних порушень, тому оскарження результатів навряд чи буде успішним. Що стосується протестів, то ситуація також не виглядає багатообіцяючою — участь у них беруть лише кілька десятків активних бабусь з символікою радянських часів.