Спортсмени з Білорусі в еміграції: як склалася доля тих, хто сміливо виступив проти режиму Лукашенка.

Сьогодні, 26 січня, у сусідній Білорусі проходять "президентські вибори". Чи може знайтися бодай одна людина на цій планеті, яка сумнівається у перемозі диктатора та незмінного лідера країни Олександра Лукашенка, що править уже протягом 30 років?

Ми не маємо жодних сумнівів, проте ще п'ять років тому білоруси мріяли про світле європейське майбутнє, вільне від авторитарного режиму на чолі з "Сашею 3%", включаючи й спортивних діячів.

Виходи на акції протесту, підписи за чесні вибори та підтримка народу, який вийшов боротися за свою свободу - чимало білоруських спортсменів ризикнули всім, що мали заради кращої долі своєї країни.

Чемпіон вирішив пригадати лише декілька з багаточисленних історій, коли фраза "спорт поза політикою" розбивалася нанівець провідними атлетами з Білорусі, як і колись їхніми колегами з України у 2014, під час Революції Гідності.

Білоруська "золота рибка", гордість нації та улюблениця Олександра Лукашенка до того самого літа 2020 року. Усе це про плавчиню Олександру Герасименю, яка принесла Білорусі три медалі Олімпійських ігор (срібло Лондона-2012 на дистанції 50 м та 100 м вільним стилем, бронза Ріо-2016 на дистанції 50 м вільним стилем) та безліч нагород на чемпіонатах світу та Європи.

У серпні 2020 року вона, разом з іншими атлетами, підписала публічний лист, в якому висловила вимоги визнати результати президентських виборів у Білорусі недійсними. Вже в жовтні колишній плавчині довелося покинути країну і вирушити до Вільнюса, де вона стала керівником Білоруського фонду спортивної солідарності.

Ще в січні 2020 року Герасименя була гостею прийому в Лукашенка, а в грудні 2022-го Олександра стала першою білорускою, яку заочно засудили до 12 років позбавлення волі та конфіскації майна.

"Заочно нехай хоч розстріляють", - відреагувала плавчиня.

Після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну Олександра Герасименя, котра на той час мешкала в Києві, вдруге за своє життя була змушена раптово змінити місце проживання. Наразі вона знаходиться в Польщі і нещодавно поділилася з місцевими ЗМІ своїм досвідом евакуації родини з України.

Герасименя також висловилася проти участі білоруських спортсменів у Олімпійських іграх-2024, підкресливши, що атлети, які представляють Білорусь, не повинні мати можливість змагатися на міжнародних змаганнях.

"Будь-який спортсмен, який виступає зараз за Білорусь, є обличчям режиму Лукашенка. І я вважаю, що такі спортсмени в принципі зараз не мають жодного морального права виступати на міжнародних турнірах.

Ми обговорюємо олімпійські цінності, такі як рівність і можливості, але в той же час спостерігаємо за військовими конфліктами в Україні, де гинуть спортсмени та цивільні. Багато атлетів не мають можливості тренуватися, тоді як Білорусь і Росія виступають в ролі агресорів у цій ситуації.

Власне, тому ми написали листа до Міжнародного олімпійського комітету про те, щоб не допустити спортсменів, які активно підтримують режим Лукашенка, на міжнародні старти. Тобто це все одно буде легітимізація режиму".

Процес зміни спортивного громадянства є досить складним, особливо в тих випадках, коли місцева федерація не реагує на запити. Саме про це раніше говорила Герасименя.

Батьківська федерація спортсмена повинна була підтримати цей перехід, адже між федераціями існувала угода. Якщо б його федерація активно захищала його інтереси, це мало б сенс. Проте, якщо спортсмен просто надішле листа до спортивної федерації іншої країни, йому, швидше за все, не нададуть жодної відповіді.

Незважаючи на всі труднощі, кілька білоруських спортсменів все ж змогли домогтися зміни прапору та продовжити свої кар'єри в спорті. Однією з таких атлеток є лучниця Каріна Казловська. У 2020 році, усього у 19 років, вона вийшла на протести в Мінську, відкрито виступаючи проти чинного режиму. Хоча Каріна взяла участь у літніх Олімпійських іграх у Токіо (які через пандемію COVID-19 були перенесені на літо 2021 року), і здобула для Білорусі історичне четверте місце в командних змаганнях, вже через рік після цього вона була усунена з національної збірної.

Казловська вирішила створити своє майбутнє в Польщі, де швидко отримала статус постійного резидента. Провівши рік у "спортивному карантині" та підписавши декларацію про свою неприязнь до війни, яку Росія розв'язала проти України, білоруска повернулася до змагань, але тепер під польським прапором.

Зверніть увагу: Коли атлет переходить до нової спортивної федерації, він не може виступати за цю країну протягом певного періоду. Тривалість такого "спортивного карантину" може коливатися від одного до чотирьох років.

На даний момент Каріна Казловська вирішила взяти перерву у своїй кар'єрі і, ймовірно, більше не досягне колишнього рівня. У листопаді 2023 року вона поділилася, що працює баристою та офіціанткою, а також навчається в університеті на факультеті перекладу англійської мови.

Спортивними досягненнями лучниці після переїзду до нової країни стали три золоті медалі на молодіжному чемпіонаті Польщі, а також бронза у складі польської збірної на Кубку світу.

Трохи іншою виявилася доля ще однієї спортсменки, яка почала виступати під польським прапором на міжнародних змаганнях. Це Христина Тимановська, ім'я якої стало відомим у всьому світі під час Олімпійських ігор у Токіо-2020.

Що сталося: Тимановська, яка спеціалізується в бігу на 100 та 200 метрів була без її відома записана тренерами в список учасниць естафети 4x400 м. Атлетка відмовилася від цього та публічно обурилася в соцмережах. У підсумку її відсторонили від Ігор. Скандал продовжився в аеропорту Токіо, де Христина відмовилася сідати в літак та звернулася до японської поліції, пізніше бігунка отримала гуманітарну візу та полетіла в Польщу.

Уже в серпні 2023-го Христина Тимановська отримала право виступати під польським прапором. На нещодавніх Олімпійських іграх у Парижі-2024 легкоатлетка не зуміла пробитися до півфіналу бігу на 200 метрів. У естафеті 4x100, де бігла Тимановська, збірна Польщі продемонструвала 12 результат та не вийшла до фіналу.

28-річна атлетка напередодні Олімпійських ігор висловила бажання представляти Білорусь і підняти над головою прапор, але не той, який є офіційним на даний момент (червоно-зелений, - прим.).

"Я не планую використовувати червоно-зелений прапор і не буду демонструвати офіційний прапор Білорусі. Це для мене принципова позиція. В даний час підтримувати Білорусь означає підтримувати владу, яка нині перебуває при владі. Тому я не бажаю мати жодного стосунку ані з цим урядом, ані з офіційним прапором, що його представляють. Я б хотіла підняти над собою прапор Білорусі, але не той, що існує на сьогодні."

"Україна - моя друга Батьківщина", - ці слова виголосив Віталій Гурков, багаторазовий чемпіон світу з тайського боксу та кікбоксингу, під час інтерв'ю, яке відбулося на початку 2024 року на порталі Західний Фронт.

У далекому 2001 році, уродженець Мінська, перебуваючи в Україні, став переможцем свого першого чемпіонату Європи з тайського боксу. З 2020 року білорус проживає в Києві. Прощання з батьківщиною виявилося непростим, оскільки розгони активістів силовими структурами відбулися, коли він вже був в Україні.

"Я вже був в Україні та цілком усвідомив, що назад вже не зможу повернутися. Я не зможу при цьому режимі нормально себе почувати, не зможу себе відчувати вільною людиною. Я просто вирішив: не повернусь, бо не зможу там жити".

Віталій Гурков завершив свою спортивну кар'єру 13 жовтня 2024 року, залишаючись у званні чемпіона світу з тайського боксу та K-1.

"У складі національної команди України, під керівництвом Заслуженого тренера України Вадима Олександровича Артем'єва, я завершаю свою спортивну кар'єру вражаючим виступом на світовій першості. З рингу я виходжу чемпіоном світу з тайського боксу та К-1. Величезна подяка моїй команді, спаринг-партнерам і наставникам за підтримку під час підготовки! Всіх сильно обіймаю! Слава Україні!" - підсумував боєць свій 24-річний шлях у спорті.

Паралельно з підготовкою до спортивних змагань та роботою тренера Гурков займається волонтерською діяльністю. Ще з самого початку повномасштабного вторгнення білорус, маючи змогу виїжджати за кордон, їздив за автомобілями та екіпіруваннями для друзів-українців, згодом фокус допомоги змістився на білоруських добровольців.

На той момент, з одного боку, вже функціонував Полк Калиновського, який активно висвітлював свої дії у медіа та отримував значну підтримку. Проте з іншого боку, існувала велика кількість білоруських добровольців, про яких ніхто не говорив, але які також потребували допомоги не меншою мірою. Саме так я зустрів хлопців з Полку "Погоня".

Нещодавно Міністерство внутрішніх справ Білорусі визнало екстремістським формуванням громадське об'єднання "Погоня", одним з засновників якого є саме білоруський спортсмен.

Окрім допомоги безпосередньо військової, громадське об'єднання "Погоня" також допомагає і юридично. Загалом команда налічує 30 волонтерів, серед них є і юрист, який допомагає білорусам розв'язувати питання в правовому полі: отримання посвідки на тимчасове проживання, документами для поранених, належна реабілітація після завершення контракту або виплати компенсації рідним та близьким бійців, що загинули, захищаючи Україну.

"Сьогодні складно сказати, скільки у Білорусі людей підтримує Україну, - говорить Гурков, - вважаю, що їм дуже соромно та неприємно, що саме напад на Київ був з Білорусі. Але вони нічого не можуть зробити з цим. Хіба просто жити всередині країни з цим відчуттям.

Головне завдання для національно свідомих білорусів сьогодні - зберігати свою мову, культуру та історію, вивчати багатий спадок нації. Як зазначав Матвій Бурачок: "Не забувайте білоруську мову, щоб не зникнути".

Білоруські атлети, які сміливо висловили свою позицію проти диктатури Олександра Лукашенка, перетворилися на символи боротьби за свободу і гідність свого народу. Їхні розповіді підкреслюють, що лояльність до влади та матеріальні вигоди не можуть переважати над честю та гідністю у захисті суверенітету, а також у прагненні до справедливого і світлого майбутнього для прийдешніх поколінь.

Не зважаючи на репресії, втрати кар'єр, власності та вимушене вигнання з рідної землі, вони продовжують свою боротьбу — на спортивних аренах, на волонтерських фронтах і в захисті демократичних ідеалів. Їхній приклад свідчить про те, що спорт завжди був і залишатиметься частиною політики; навіть у найскладніші часи, коли загрожує втрата всього, людина здатна залишатися вірною своїм принципам.