Протягом двох днів я безупинно телефонувала чоловікові, згадуючи про військового з позивним "Дядя Слава", який мужньо віддав своє життя в жорстоких боях на Донеччині.

На початку весни 2023 року В'ячеслав Петричко вирішив стати на захист батьківщини. Він з мужністю і відвагою відстоював її інтереси на Донецькому напрямку. В'ячеслав ніколи не висловлював жодних скарг на труднощі – його відповідь завжди була: "Все гаразд, не переживайте". Свій останній бій 41-річний воїн з позивним "Дядя Слава" провів цієї осені...

Мій чоловік походить із Миколаївщини і все своє життя провів у селищі Велика Корениха, де залишилися його родичі — дві старші сестри Анжела та Ліля, а також племінники. На жаль, батьків уже немає: батько помер багато років тому, а мама пішла з життя два роки тому, в жовтні, разом із моїм коханим чоловіком, — ділиться спогадами дружина воїна Марина Петричко. — Слава завжди був спокійним і поступливим, ніколи не вступав у суперечки. Усі його пам'ятають як ввічливу, стриману, чуйно налаштовану та відповідальну людину. Мій чоловік з дитинства мріяв стати водієм, тому після закінчення дев'ятого класу вступив до професійного училища, де здобув спеціальність слюсаря-водія. Після навчання працював у різних організаціях, а перед початком війни — у КП "Миколаївкомунтранс". Робота була нелегкою та виснажливою, але він ніколи не скаржився. Одного разу під час виконання робочих обов'язків він ледь не загинув: отримав удар струмом потужністю 10 000 Вт. На щастя, йому вдалося вижити.

В мирному житті захоплювався рибальством, часто з друзями виїжджав до водойм та насолоджувався процесом. Слава був майстром на всі руки. За що б не взявся, все у нього виходило: і машину відремонтувати, і ремонт зробити, і поратись на городі. Любив готувати...

Марина ділиться спогадами про те, як вперше зустріла свого чоловіка, коли йому виповнилося 19, а їй було всього 16. Відтоді вони ніколи не розлучались. Він став її першим коханням, а вона – його.

У жовтні 2009 року ми стали чоловіком і дружиною і відзначили наше вінчання. Цього року планували святкувати 15-річчя нашого сімейного життя. Наша донечка Маргарита з’явилася на світ у 2014 році, а через два роки до нас приєднався син Матвій. Діти стали справжнім сенсом нашого існування. Навіть під час війни Слава переживав, щоб вони не думали, що тато їх не захищає. Він обожнював грати з ними ввечері в шашки, разом вирушати в місто, готувати шашлики, а також гуляти до річки з нашим песиком Космосом, якого дітям привіз Славік. Він був найкращим татом на світі!

Читайте також: "Врятував побратимів, а сам отримав смертельні поранення в бою з ДРГ": подробиці загибелі в Києві підполковника ЗСУ

На війну В'ячеслав Петричко потрапив, отримавши повістку на роботі. Після проходження ВЛК В'ячеслава зарахували до ЗСУ, служив водієм.

Слава мав вроджене порушення зору — ністагм, а також проблеми зі слухом. Наша родина була категорично проти його рішення, але чоловік наполягав на тому, що повинен боротися, і ухилятися від служби не планує. З березня 2023 року Слава вступив на захист України, служачи у 28-й бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Він з честю і гідністю захищав територіальну цілісність нашої країни на Донеччині, зокрема в Бахмутському напрямку, і отримав медаль "Ветеран війни — учасник бойових дій". Під час служби йому дали позивний "Дядя Слава".

Про бойові будні чоловік мало що розповідав. Але постійно повторював, що є дуже велика різниця між мирним життям і тим, що відбувається на фронті. Казав, що там суцільна небезпека, він називав її "рулеткою" та сильно переживав через втрату побратимів...

Досліджуйте також: "Або ми укомплектовуємо наші підрозділи умовно зацікавленими особами, або ж призупиняємо війну й чекаємо на наступний удар з боку росіян", -- висловився майор Роман Істомін.

Після тривалої служби за станом здоров'я бійця направили на лікування. Згодом в серпні 2024 року В'ячеслава перевели до групи інженерного забезпечення "Сапери", яка несла службу на Донецькому напрямку.

-- Востаннє чоловіка бачила у серпні, -- продовжує Марина. -- Потім протягом двох місяців до жовтня він наскільки був зайнятий, що не міг вийти на відеозв'язок, лише вечірні дзвінки та повідомлення. Відчула тривогу відразу, коли ввечері Слава не відповів на повідомлення, потім зранку тиша. У нас такого ніколи не було. Безперервно дзвонила чоловікові два дні, але безрезультатно. "Гаряча лінія" нічим не могла мені допомогти на той момент. Коли на моєму порозі з'явився військовий, я не хотіла в це вірити, до останнього сподівалась, що чоловік візьме трубку телефону. Надія вмерла під час процедури упізнання чоловіка. Знаю, що 15 жовтня чоловік героїчно загинув на виконанні бойового завдання в результаті атаки fpv-дрону... Ця страшна втрата для мене, дітей, нашої родини. Ми ніколи не зможемо прийняти те, що Слави вже немає.

Наш Герой зібрав біля себе дуже багато людей, його прийшли проводжати рідні, друзі, знайомі, вчителі, колеги, односельчани, побратими... Це був до болю страшний день. Слава був сімейною людиною, яка і хвилини не могла прожити без дітей, рідних, мене. Він мріяв після завершення війни повернутися додому, а далі подорожувати. "Як все закінчиться, будемо їздити в різні місця, бо ще не встигли ніде побувати", -- казав чоловік. Пам'ять про Славу має бути вічною. Тому збираємо підписи під петицією про посмертне нагородження В'ячеслава Петричко званням "Герой України". Також плануємо на майбутнє встановити в рідній школі чоловіка меморіальну дошку. Тепер для мене жовтень -- місяць не тільки найкращих подій мого життя (одруження, вінчання, народження сина), а й найбільшої втрати -- загибелі коханої людини, моєї душі.

Раніше "ФАКТИ" повідомляли про 21-річного бійця на псевдонім "Фенікс", який загинув, захищаючи своїх товаришів під час відступу: "Вирушаємо в зону виконання завдання. Можливо, це моє останнє повідомлення".