Атомна зброя: еволюція смертоносної технології та роль українських науковців (фото, відео)

Як в Сполучених Штатах, так і в Радянському Союзі в розробці ядерної зброї брали участь українські науковці в галузі фізики.

Ядерні загрози з боку Росії знову активізують дебати про необхідність цього виду озброєння в Україні. "Телеграф" звертає увагу на історію розвитку ядерної зброї у світі, підкреслюючи участь українця у вибуху в Нагасакі, а також розглядає, чому недовіра радянського керівництва до харківських науковців призвела до відставання СРСР у сфері атомних технологій.

Манхеттенський проєкт представляв собою науково-дослідну ініціативу, започатковану під час Другої світової війни з метою створення першої в історії ядерної зброї. У період з 1942 по 1946 рік командував цим проєктом генерал-майор Леслі Ґровс з Інженерного корпусу армії США. На початку 1943 року генерал Ґровс заснував лабораторію для проектування та розробки атомних бомб у Лос-Аламосі, Нью-Мексико, залучивши до роботи деяких із найвидатніших вчених світу під керівництвом Дж. Роберта Оппенгеймера.

Серед них можна виділити Георгія Кістяковського (1900-1982), який з'явився на світ у Києві. Він отримав якісну освіту, але після революції 1917 року був змушений емігрувати за кордон. Водночас він мав можливість боротися в лавах російської Білої армії. У 1925 році Кістяковський захистив докторську дисертацію в Берлінському університеті, а згодом переїхав до США, де почав викладацьку діяльність.

Кістяковський приєднався до Манхеттенського проєкту в кінці січня 1944 року, отримавши посаду керівника відділу імплозії. Під його наглядом були розроблені складні вибухові лінзи, які забезпечували рівномірне стиснення плутонієвої сфери, необхідне для досягнення критичної маси. Саме ця плутонієва бомба була скинута на Нагасакі. Разом із бомбою, що влучила в Хіросіму, вони забрали життя не менше ніж 200 тисяч людей.

Перед початком війни українські науковці займалися провідними дослідженнями в галузі ядерної фізики в межах Радянського Союзу. У 1920-х та 1930-х роках Український фізико-технічний інститут (УФТІ), розташований у Харкові, став центром ядерних досліджень. У 1932 році фахівці інституту вперше у світі повторили експерименти британських колег, пов'язані з ядерним поділом, використовуючи швидкі протони.

У 1940 двоє молодих атомників інституту В. Шпінель і В. Маслов запропонували першу діючу схему виготовлення ядерної вибухової речовини -- зрозуміли, як виробляти збройовий уран, і розробили конкретні технічні пропозиції для досягнення цієї мети шляхом збагачення урану центрифугою. Та у молодих вчених виявилось достатньо критиків, щоб не дати продовжувати дослідження.

Вторгнення Німеччини до Радянського Союзу та скептичні оцінки бюрократами в Москві ідей вчених завадили Харкову стати центром радянських ядерних розробок -- натомість основні лабораторії фізики та зброї були зрештою зосереджені в Росії. У 1942 році радянський фізик Георгій Фльоров звернувся до Сталіна із секретними листами, попереджаючи про небезпеку зволікання з розробкою атомної зброї та наголошуючи на її вирішальній важливості. Після цього Сталін відкликав фізиків із військових служб і доручив керівництво проєкт атомної бомби Ігорю Курчатову та Анатолію Александрову.

Анатолій Александров з’явився на світ у Київській області в 1903 році. Після завершення навчання в київській школі, він взяв участь у військових діях на стороні армії Врангеля, але не вирішився на втечу до Туреччини разом із їхніми військами. Пізніше він здобув освіту на факультеті фізики і математики Київського університету та почав викладати в школі. У 1930 році, після завершення навчання, Олександров отримав пропозицію від видатного фізика Абрама Іоффе перейти на роботу до Ленінграда. Під час Другої світової війни він, спільно з Ігорем Курчатовим, створив систему розмагнічення для кораблів, що захищала їх від німецьких морських мін, яка стала відомою під назвою LPTI.

У 1943 році їхня лабораторія відокремилася від Інституту Іоффе і переїхала до Москви, щоб зайнятися радянським атомним проектом. З 1946 по 1955 рік Александров очолював Інститут фізичних проблем, змінивши на цій посаді Петра Капицю, який був одним із критиків харківських атомників. Його внесок у розвиток атомної програми СРСР був надзвичайно вагомим.

Коли Радянський Союз дізнався про атомні бомбардування Хіросіми та Нагасакі в 1945 році, всі сили були кинуті на надолуження втраченого. У серпні 1949 року СРСР успішно випробував свою першу атомну бомбу, ставши другою ядерною державою. Багато в чому це була заслуга шпигунів.

Раніше "Телеграф" повідомляв, що західні аналітики вважають, що Україна здатна розробити власну ядерну зброю. Держава володіє потенціалом для виробництва плутонієвої бомби. У 1991 році Україна займала третє місце у світі за обсягом ядерного арсеналу, але протягом п'яти років вирішила відмовитися від нього в обмін на гарантії безпеки, які, на жаль, виявилися недійсними.